Саід Ісмагілов: Релігійні діячі мають донести до вірян, що теракти не притаманні ісламу

Саід Ісмагілов. Світлина: УНІАН

Ввечері 2 листопада дві жінки та двоє чоловіків стали жертвами терактів у Відні, які скоїла група ісламістів, що симпатизують ІДІЛ.

До цього кілька терористичних атак було скоєно у Франції, серед них – напад у соборі Ніцци, коли від рук зловмисника загинули троє людей. І такий ланцюжок подій у Європі вкрай насторожує.

Про те, чому активізувалися теракти, протидію їм, а також різницю у співжитті мусульман з іншими конфесіями в Україні та Західній Європі журналісти Depo.ua поговорили із муфтієм Духовного управління мусульман України “Умма” Саідом Ісмагіловим.

Чому, на вашу думку, почалися зараз ці теракти у Європі?

– Мені здається, що злочинні радикальні угрупування таким чином намагаються нагадати про себе, користуючись ситуацією. Зокрема, доволі резонансною заявою з боку влади Франції – президента Емануеля Макрона. Цей випадок, мені здається, радикали використали як прецедент.

Як треба діяти, аби теракти припинилися?

– Перш за все, потрібна потужна, ефективна та компетентна робота правоохоронних органів на випередження. Частіше за все їм відомі люди, які прихильні до таких поглядів, або люди, що перебували у лавах радикалів.

По-друге, активна діяльність мусульманських релігійних діячів, що мають проповідувати й доводити до відома своїх вірян: такі вчинки ісламу не притаманні. Він їх категорично забороняє, як і будь-які злочини та насильство. Важливо, щоб дії радикалів не підтримували: не співчували їм, не допомагали та тим більше не брати участь у подібних злочинах.

Третій пункт – має бути широкий суспільний діалог в європейських країнах між владою та мусульманськими організаціями.

Реакція Макрона мала величезний резонанс у всьому світі, адже у конфлікт увійшли світобачення вірян та радикально секулярне світосприйняття. І саме радикальний секуляризм уособлюється Францією. Це ледь не єдина країна, яка дозволяє собі ображати почуття вірян і вважає це нормальним, проявом свободи слова. За словами Макрона, Франція – вільна країна, і може собі дозволити будь-яку сатиру.

І за моїм великим переконанням, свобода слова – це абсолютно гарна річ і одне з досягнень демократії, але свобода слова не має принижувати й ображати.

Не можна принижувати жінок за гендерною ознакою, юдеїв – за те, що вони належать до єврейського народу, людей з темною шкірою – за колір їхньої шкіри, тощо. Нормальний розвинений світ розуміє, що всі ці приниження, простіше кажучи булінг, – це не про демократію і не є варіантом норми.

Так само має бути й межа стосовно релігійних почуттів. Не можна ображати релігійні почуття людей, прикриваючись свободою слова, оскільки це зачіпає і є святим, важливим для величезної кількості людей. І вони очікувано засмучені та обурені таким ставленням, особливо тоді, коли воно схвалюється на вищому рівні.

Тому нам потрібен формат діалогу між державами та мусульманськими організаціями. Це не для того, щоб якось підкреслювати важливість мусульманських організацій, ні. Це для того, щоб продемонструвати повагу і готовність до діалогу з боку влади до мусульманського населення. І це абсолютно нормальна, демократична річ – просто спілкуватися.

Наприклад, у нас в Україні усі президенти, починаючи з Кучми, спілкувалися з релігійними лідерами, готові були їх вислухати – і саме це є ознакою миру і стабільності в нашій країні. Бо в Україні будь-який керманич, по-перше, не дозволяє собі ображати почуття жодної релігійної спільноти, і це абсолютний факт. По-друге, влада готова до діалогу – готова слухати, шукати компроміс, шукати взаємоповагу. Це те, чого не вистачає західній Європі.

У чому особливості співжиття мусульман з представниками інших релігій в Україні та у Європі?

– Про більшість наших мусульман не можна сказати, що вони тут “понаїхали”. Близько половини мусульман України – це кримські татари, Крим – їхня батьківщина, етногенез цього народу відбувався у Криму, на причорноморських приазовських степах. Їм навіть немає куди їхати, вони тут вдома – як і українці. Друга частина мусульман України – це ті, які за часів Російської імперії або Радянського Союзу переїхали до України працювати – і залишилися тут, продовжуючи роди. І зовсім незначна частина наших мусульман – це емігранти з якихось далеких країн.

У нас немає тих проблем, як є у Західній Європі зокрема тому, що мусульмани України почувають себе вдома, відчувають себе органічною частиною України: у нас спільна батьківщина, і ми за неї маємо нести відповідальність, як і всі інші наші громадяни.

І враховуючи, що у нас мусульмани – це корінне місцеве населення, що більше тисячі років мешкає бік о бік з українцями різних конфесій та представниками інших національних спільнот, ми вже давним-давно знайшли спільну мову, порозуміння, толерантність.

У нас не ображають почуття вірян не через те, що десь якось прописаний закон – вони у нашій країні давно не працюють, але щодо цього питання є суспільний договір. Суспільний договір – що ми всі громадяни України, ми тут живемо разом, складаємо єдине суспільство і маємо поважати одне одного. І це відбулося природно – коли багато століть поруч проживають представники різних конфесій, вони пристосовуються жити поруч.

Тим часом у західній Європі мусульмани опинилися лише нещодавно – щонайбільше 100 років тому. А сто років – це не термін для того, щоб різні суспільства могли звикнути одне до одного, пристосуватися до спільного проживання.

Туди віряни ісламу у великій кількості, подекуди мільйонами потрапили, не в останню чергу через колонізацію – і про це не варто забувати. Оскільки більшість мусульман, що їдуть у Францію – це франкомовні мусульмани з колишніх колоній цієї країни, які їдуть до метрополії в пошуках кращого життя. Але за короткий термін не призвичаїлися, не пристосувалися до реалій світських секулярних країн, де переважає християнство.

Теракти сприяють новим хвилям упередженості та негативу щодо ісламу та мусульман. Що із цим можна робити та як усі ці події впливають на мусульман України?

– Перш за все, ми маємо усвідомити, що у світі мусульман – 1,5 мільярди. І лише мізерна частина від цієї маси людства є екстремістами. На всіх вірян ісламу це декілька тисяч таких справжніх, переконаних, готових здійснювати злочини. І частіше за все вони злочини роблять не через ідеологічні переконання, а банально за гроші.

І звісно, мусульманський світ, вся релігія страждає через купку злочинців. Мусульмани України перед нашим суспільством нічим не завинили, але навіть тут ми відчуваємо ці хвилі негативу, ісламофобії.

Що потрібно робити? По-перше, необхідне рівніше  висвітлення подій. Бо коли у медіа з’являється новина про злочинця, який був християнином, ніхто не наголошує на його релігійній приналежності. Але коли злочин скоює людина, що сповідує іслам, відразу виникає кліше “ісламський терорист”. Я думаю, що це не дуже справедливо.

Тож не варто підкреслювати якусь одну конфесійну приналежність.Тому що тероризм – це не про релігію. Іслам не дозволяє робити таких злочинів. Іслам не дає права вбивати, вчиняти насилля, залякувати – все це категорично заборонено.

Основну відповідальність та надії я покладаю на релігійних діячів, які мають виховувати своїх парафіян, аби жодні радикальні погляди не були популярними серед мусульман. З цією проблемою мусульманський світ має боротися шляхом виховання, шляхом проповідей, шляхом доведення до широких мас.

І звісно, було б добре бачити повагу до релігійних почуттів людей – незалежно від їх віросповідання.

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *