«Довелося відправляти похорон над багатьма бійцями», – історія капелана, який забирав тіла загиблих воїнів у бойовиків

У 2014 році священник Православної церкви України отець Дмитро (Поворотний) прийшов до військкомату. Того ж року про нього узнала вся країна, коли він забирав тіла розстріляних бойовиками українських солдатів в окупованому селищі. До Дня Захисника України отець Дмитро розповів про свою діяльність капелана та волонтера.

Отець Дмитро (Поворотний) — священник Православної церкви України, військовий капелан, волонтер.

Коли почалася російська агресія на Донбасі, він прийшов до військкомату з проханням призвати його до армії.

«Зайшов у підряснику та сказав, що хотів би взяти участь у захисті своєї землі, — згадує отець Дмитро. — Було кілька варіантів: або залишитися священником і надавати духовну підтримку військовим, або скласти сан, узяти в руки зброю й піти захищати країну як солдат. І те, й інше є почесним. Але я давав обітницю Богу й маю право служити тільки Йому, тому вирішив прийти до військкомату як священник. Вважаю, що робота військового духівника є не менш важливою за військову службу. Мене тоді записали, але відмовили — служителів церкви до армії не призивають».

Утім, надовго отець Дмитро в тилу не затримався. У той час формувалися батальйони територіальної оборони, і Штаб національного захисту Дніпропетровської області на чолі з Юрієм Березою звернувся до владики з проханням підтримати духовно ці підрозділи. Декілька священників погодилися стати духівниками в підрозділах тероборони, серед них і отець Дмитро.

ЧИТАЙТЕ: Дитячий психолог 6 років оббивала пороги військкоматів, щоб потрапити на фронт

«Мене закріпили за 20-м батальйоном територіальної оборони. Проте я одразу поставив умову: „Весільним генералом“ бути не хочу, призивайте мене». Я офіційно пішов служити до Збройних Сил України. З командиром 20-го БТрО ми домовилися, що я буду капеланом без зброї в руках, — пояснює він. — Під час поїздок Донбасом я виконував функції духівника й в інших підрозділах: 39-му, 40-му, 43-му БТрО, деяких підрозділах 93-ї та 25-ї бригад. Тоді я побачив, що, крім духовної допомоги, бійцям потрібна й матеріальна — так почалася моя волонтерська діяльність на фронті”.

2014 року отець Дмитро забирав тіла загиблих бійців 20-го батальйону на блокпості в окупованому селищі Червоний Партизан. Відео, зняте російськими бойовиками, у буквальному значенні розлетілося мережею Інтернет. Про те, що ця поїздка могла стати квитком в один кінець, священнослужитель тоді не думав.

«Господь сказав, що голодного потрібно нагодувати, спраглого — напоїти, роздягненого — одягнути, померлого — поховати. Хлопців необхідно було повернути додому й поховати гідно, з ушануванням, — зазначає отець Дмитро. — Щиро кажучи, я тієї миті не думав про небезпеку — не до того було».

За роки війни отцеві Дмитру довелося відправляти похорон над багатьма бійцями. На своїй сторінці у Facebook він розповідає про кожного з них. «Це мій особистий рахунок», — каже священнослужитель про захисників, які віддали життя у війні за незалежність України.

«Я хочу донести до всіх, що війна не має вимірів, як статистика. От ми кажемо: «Двоє «двохсотих», троє «трьохсотих». А це не цифри. Це люди, які мріяли, щось будували… І недобудували, тому що їхнє життя обірвала війна. Це не непорозуміння, не випадковість, це їхній свідомий вибір, насамперед — віддати своє життя за те, щоб Україна перемогла й відбулася як держава, — упевнений отець Дмитро. — І в День захисника України хотілося б сказати нашим воїнам: ви справді захисники, і нема чого соромитися цих пафосних слів. Побажати їм здоров’я, Божого благословення, гідності, єднання всім нам, розуміння того, що є головним, а що — другорядним. І головне — побажати нам усім перемоги. Господь благословив нас народитися в цей час, на цій землі, бути громадянами своєї країни. І ми повинні гідно це нести».

Джерело: ІА «Вчасно»

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *