«Пане Леоніде!» Як Революція на граніті 30 років тому узаконила звертання «Пан»

Світлина: АР

У ці дні відзначається 30-річниця Революції на граніті – масового протесту української молоді за демократію та незалежність України, яка відбулась в першій половині жовтня 1990 року в центрі Києва в часи пізнього СРСР. Радіо Свобода розказує про один аспект Революції, який є малопоміченим, але який мав значний вплив – разом з іншими новаціями студентів – навіть на міжлюдські стосунки українців. Йдеться про своєрідну «легалізацію» студентами-революціонерами звертання «Пан» замість комуністичного «Товариш».

…Четвертий день акції українських студентів в центрі Києва. До молоді, деякі з представників якої оголосили голодування, прийшов голова Верховної Ради тоді ще Української РСР Леонід Кравчук.

Він обдивився студентські намети і ліжка-розкладачки, на яких лежали студенти-протестувальники. А потім відбулася його розмова з одним із лідерів Революції на граніті Олесем Донієм, в якій також брав участь інший співголова акції протесту – тодішній голова львівського «Студентського братства» Маркіян Іващишин.

Під час розмови, яку знімала телекамера новин «Українського телебачення», що мало тоді монополію на теленовини в республіці – Олесь Доній твердо звертався до Леоніда Кравчука – «Пане Леоніде».

Олесь Доній (в центрі) і Маркіян Іващишин (праворуч) розмовляють перед телекамерою з Леонідом Кравчуком (стоїть за камерою). Саме під час цієї розмови Доній звертався до Кравчука «пане Леоніде!». Світлина: Архів “Студентського братства”

Коли цю розмову – не всю, а її частини – показало ввечері телебачення, багато хто був заскочений. Вперше до Кравчука звернулись не «Товариш», а «Пан», та ще й по старому українському звичаю з передрадянських часів – не «Пан Кравчук», а «Пане Леоніде», по імені, – та ще й у правильній кличній формі!

«Кравчук тоді повторював кроки Горбачова. Горбачов любив ходити в народ і був готовий говорити… Це була відкритість. Це не значить, що після того були наслідки, але поговорити – це вже було новацією у порівняні з попередніми керівниками компартії. Він прийшов до нас, розмовляли ми втрьох: Кравчук і ми з Маркіяном. Це записувала телекамера і показало телебачення, що було певною мірою інформуванням українського суспільства і для нас було важливим» – згадує в інтерв’ю Радіо Свобода Олесь Доній, який очолював протест.

Леонід Кравчук, тодішній голова Верховної Ради, пришов до студентів на їхню акцію протесту в центрі Києва. Серед очільників Компартії України Кравчук виділявся лібералізмом і готовністю до діалогу з національно-демократичними силами. Київ, 5 жовтня 1990 року

«Було помітно, що Кравчук нервував, а нервувало його звертання. І воно раніше ніде не лунало по українському телебаченню – це воно вперше пролунало», – додає Доній, який під час Революції на граніті був 21-річним студентом Історичного факультету Київського державного університету.

Сам Доній нині каже, що дехто йому говорив, що саме це звертання і залишилось у пам’яті, яка пізніше стерла інші аспекти – зокрема обговорення пунктів вимог студентів, а це були: непідписання нового союзного договору, нові вибори на багатопартійній основі, відставка тодішнього прем’єра Віталія Масола, націоналізація майна компартії та комсомолу, а також переведення хлопців-українців, які служили на територіях інших союзних республік, до військових частин на території тодішньої Української РСР.

Швидкі зміни

Цікаво, що коли дивитися старі архівні кадри, наприклад, Установочного з’їзду Народного руху України, що відбувся у вересні 1989 року, то навіть у цьому національно-демократичному середовищі домінувало тоді звертання «Товариш».

ак само, коли Верховна Рада України ухвалила Декларацію про державний суверенітет України 16 липня 1990 року і колона під синьо-жовтими прапорами прямувала від Ради на тодішню Площу Жовтневої революції в центрі Києва на мітинг, то прапороносці вітали киян вигуками «Зі святом, товариші»…

І ось студентській протест жовтня 1990 року в центрі Києва і до Леоніда Кравчука, тоді вже голови Верховної Ради, звертається один з лідерів студентської революції «Пане Леоніде» і це показує телебачення…

«Це вперше, коли не просто молода людина, а взагалі будь-хто звертався до Леоніда Кравчука саме в такій формі. А я звертався до нього підкреслено на той момент – «Пане Леоніде!» У Верховній Раді так до нього ніхто не звертався, ніде на масових заходах до нього ніде так не звертались. Тому це найбільше привернуло увагу і було помітно, що він осмикувався саме на таке звертання, але його виховання не дозволяло дорікнути чи сказати, що це «буржуазна форма», як раніше казали», – пригадує зараз ту розмову Олесь Доній.

Сам Леонід Кравчук, який потім, в грудні 1991 року, став першим президентом незалежної України, каже, що не пригадує, як до нього, – а голова Верховної Ради тоді сприймався як керівник республіки – звертався лідер студентів.

«Коли ставиш собі великі завдання, то як до тебе звертаються (не має значення). Як кажуть українці: називай мене хоч горщиком – тільки в піч не став. Немає значення, як звертаються. Має значення зміст звернення і напрямки звернення – тоді думаєш про більш вагомі, більш великі завдання, про наслідки. І про молодь, яка прийшла на майдан чинити Революцію на майдані. І я зовсім не пам’ятаю, як хтось до мене звертався», – каже тепер Леонід Кравчук в інтерв’ю Радіо Свобода.

«Звертання цивілізованого світу»

Незрозуміло, щоправда, чи 86-річний Кравчук справді не пам’ятає цього моменту зі звертанням «Пане Леоніде» чи дипломатично просто не хоче пригадувати.

«Не пам’ятаю, щоб це мене якось хвилювало, або щоб я на цьому акцентував увагу. Як зверталися, так я й сприймав будь-які звернення. Відповідно, я знав, що це термінологія звернення, яка характерна для цивілізованого світу. І різні країни по-різному: хто каже «Сер», хто каже «Господин», хто каже «Пан» – це їхнє право. І Україна мала право на своє звертання», – додає Леонід Кравчук.

Але ту розмову і звертання Донія до Кравчука добре пам’ятають очевидці.

«Тоді це сприйнялося як «нахабство» молодого активіста, який раптом не традиційно звернувся, а якось інакше. Але це було здорово, бо якщо змінюватися – то треба змінювати все. Треба змінювати підходи, треба змінювати слова, сенси. Ми ж не були такими революціонерами, які все хотіли зламати – ми були революціонерами, які хотіли відновити українську державність, українськість в Україні, україноцентричність», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода відома співачка, учасниця Революції на граніті Анжеліка Рудницька.

«І (в часи УНР) звертання «Пан» і гасло «Слава Україні!» були абсолютно нормальними. А виявилось, що таке звертання до Кравчука було таким собі «нахабством». Ну, він був вкрай здивований, хоча Кравчук виріс на Рівненщині, і не думаю, що для нього звертання «Пане» було аж так несподівано чи незрозуміло. Оцей емоційний момент розмови я пам’ятаю», – додає Рудницька, якій на момент студентської революції було 20 років і вона вчилася на факультеті журналістики Київського університету.

Леонід Кравчук (третій зліва) прийшов на перемовини зі студентами під час Революції на граніті. Нині 86-річний Кравчук каже, що не пам’ятає, як до нього звертався один з лідерів молодіжного протесту Олесь Доній. Київ, 5 жовтня 1990 року

За словами Рудницької, Революція на граніті, яка відбувалася з 2-го по 17 жовтня 1990 року, внесла чимало новацій. Ну, наприклад, вперше тоді студенти почали називати площу Жовтневої революції в Києві майданом Незалежності – хоча її офіційно перейменують лише після проголошення незалежності України в серпні 1991 року.

Також на студентській революції щодня проводились богослужіння – що було незвично за умов не толерування релігії в СРСР, не дивлячись на послаблення часів перебудови Горбачова.

Та й сама акція-протест студентів в центрі столиці союзної радянської республіки з голодуванням і той же виступ Олеся Донія з політичними вимогами у Верховній Раді ще УРСР – це теж було незвично.

«Я часто зараз виступаю перед студентами і кажу їм: вам дивно, що тоді не можна було, наприклад, джинси в університеті носити чи хлопцям мати довге волосся і багато-багато інших речей. Чи що не можна було перебити і дискутувати з викладачем та відстоювати свою позицію, чи говорити «Я – українець», чи казати «Слава Україні!» чи те ж звертання «Пан»… І те, що нинішні студенти цього не розуміюсь – це теж наша заслуга», – каже учасниця Революції на граніті Анжеліка Рудницька.

«Всі говорять тільки про політичну складову, але все було ширше. І слово «Пан», яке Олесь повернув в публічний вжиток… Хоча десь в родинах це вживали – в містах на Західній Україні, – додає Рудницька. – Тобто, Незалежність, безумовно, на першому місці, а також нові можливості – щоб не було в суспільстві багатьох «Ні-ні-ні».

Справді, на Західній Україні повернення звертання «Пан» чи «Пані» відбувалось раніше і не так болісно, як в інших регіонах тодішньої УРСР.

«Мені це вуха не різало, я сам зі Львова, для мене це нормально. Навіть інколи в совєцькі часи ми говорили, приходячи до кав’ярні, «Прошу, Пані, дайте мені кави» і це була нормальна форма. А тут у Києві це було щось нове і справді незвичне й досить сміливе», – каже в інтерв’ю Радіо Свобода письменник Микола Рябчук. – Так я розумію, що (звертання до Кравчука) могло бути теж революційним кроком. Хоча для мене це було більше як повернення до норми, до нормальності. А для інших людей перехід у звертанні – це було досить сміливо і незвично».

Перший день Революції на граніті. Один зі студентів тримає червоно-чорний прапор. Студенти з самого початку чітко поставили вимогу незалежності України. 2 жовтня 1990 року

За словами Рябчука, Революція на граніті вплинула на суспільство і її значення насамперед в тому, що вона легітимізувала певні речі.

«Вона не змінила характеру суспільства, не звільнила його колосальної совєцької інерції, але вона запровадила нові терміни, нові поняття – каже Микола Рябчук, який є почесним президентом Українського ПЕН-клубу. – Зрештою, та Революція показала, що можна проводити такі заходи. Безумовно, що без цієї Революції, без цієї знайденої тоді форми протесту, можливо, не було б і Помаранчевої революції, і Майдану».

Нагадаємо, предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній з приводу 30-ої річниці Революції на граніті побажав: «Нехай приклад студентської єдності та співпраці надихає нас, а Господь дарує нам сили та наснагу відстояти як державну, так і духовну незалежність, яка починається з думок та дій кожного з нас».

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *