Князь Ярослав Осмомисл. Чи є знайдені кістки останками правителя періоду України-Русі?

Фото: radiosvoboda.org

«Сенсаційний вислід розшуків в Крилосі», «Неймовірні успіхи справи Пастернака» – такими заголовками рясніла галицька преса влітку 1937 року. Те, про що йшлося у тих статтях, справді можна було назвати сенсацією. Український археолог Ярослав Пастернак, досліджуючи щойно віднайдений фундамент Успенського собору XII століття у давньому Галичі (тепер село Крилос Галицького району Івано-Франківської області), виявив саркофаг із людськими кістками.

Вчений ідентифікував скелет як останки князя Ярослава Осмомисла. Того самого, який тримаючи під своєю владою Галицьке князівство у 1153–1187 роках, був одним із найвпливовіших володарів тогочасної Центрально-Східної Європи.

Саркофаг, знайдений Ярославом Пастернаком влітку 1937 року в селі Крилос. Фото з архіву Юрія Лукомського

Знахідка викликала фурор і спричинила справжнє національне піднесення серед українців. Гортаючи архів газети «Діло» за серпень 1937-го, можна натрапити на регулярні повідомлення про увагу до знахідки археологів із Європи та навіть паломницькі прощі галицьких українців до Крилосу. Така ситуація неабияк стурбувала польську владу. Жандармерія, намагаючись зупинити величезну кількість українських прочан, навіть оголосила про епідемію тифу в Крилосі.

На передньому плані фундамент Успенського собору 12-го століття і церква Успіння 16-го століття в селі Крилос. Автор фото з повітря: Ігор Мартинів

Таємниця сховку

Ярослав Пастернак – український археолог із західною освітою і практикою. Наприкінці 1920-х років повернувся з Чехословаччини до Львова і займався розкопками літописних міст: Теребовлі, Пліснеська, Галича. У Крилосі пропрацював аж до початку Другої світової війни. Дослідження давніх середньовічних міст було справою його життя, тому лише безпосередня загроза німецьких бомб змусила вченого припинити роботу.

Археолог Ярослав Пастернак (1892–1969) / Фото: radiosvoboda.org

Через Другу світову війну про археологічну знахідку, яка кілька років до того сколихнула цілий край, цілком забули. А коли згадали, то виявилося, що саркофаг пустий. І єдиний, хто знав, куди ж поділися останки Осмомисла, був уже за сто морів від совєцької держави. Після війни Ярослав Пастернак потрапив у табір переміщених осіб в американську зону окупації Німеччини, а відтак – опинився аж в Канаді.

У 1967 році, в Торонто, український науковець помер, забравши з собою і таємницю сховку Осьмомислових останків. Та що особливо цікаво – в еміграційний період археолог взагалі не згадував про свою найбільшу знахідку. Пояснюють це тим, що Пастернак не хотів зайвий раз привертати увагу совєцької влади до української реліквії.

Фундамент Успенського собору 12-го століття і церква Успіння 16-го століття в селі Крилос. Фото Катерина Москалюк

Сенсаційна знахідка

Останки князя Осмомисла вважали втраченими понад п’ятдесят років. Аж поки одного листопадового дня 1991 року, волею випадку, їх знайшли троє молодих науковців у Львові. Впорядковуючи на запрошення кардинала УГКЦ Мирослава Любачівського крипту собору святого Юра, у пісковому ґрунті вони наткнулися на фанерну скриньку з людськими останками. А серед кісток – цидулка з листом про те, що належать вони руському князю Осмомислу. Текст був підписаний Ярославом Пастернаком. І хоч зараз науковці говорять, що особливої ейфорії од такого відкриття у них тоді не було, у це важко повірити.

Адже за кількадесят років цінність заново віднайдених останків лише помножилася. Особливо ж після того, як у Софії Київській виявили, що мощі Ярослава Мудрого у княжому саркофазі відсутні. Таким чином кістки Осмомисла у Львові є чи не єдиними відомими на сьогодні княжими останками періоду України-Русі.

В середині 1990-х провели антропологічне дослідження черепа, яке підтвердило, що належить він руському князю. Обличчя, які тоді отримав антрополог Сергій Горбенко – сьогодні є найбільш популярними зображеннями князя Ярослава Осмомисла, їх легко знайти в інтернеті.

Реконструкції за черепом Ярослава Осмомисла. Робота Сергія Горбенка / Фото: radiosvoboda.org

Впорядкувавши крипту, останки руського князя вмурували в одну із бокових аркасолей крипти.

Справжні чи не справжні останки?

Проте історія Осмомисла на тому не завершилася. Як в доброму трилері, вона отримала цілком несподіваний кульбіт. Чергова поворотна точка сталася рівно через двадцять шість років. У листопаді 2017 року один із вчених, які працювали у Святоюрівській крипті в 1991-му, несподівано заявив, що сумнівається у справжності останків Осмомисла. У довгому фейсбучному пості Микола Бандрівський навів аргументи на користь своєї думки, а згодом і пояснив – чому почав висловлювати скепсис аж через стільки часу.

Сторонні спостерігачі цієї історії отримали нові цікаві факти. Виявляється, у науковому середовищі були і ті, які сумнівалися у справжності кісток із XII століття практично одразу після їхнього перевіднайдення. У великому тексті в одному з номерів місцевої газети, вже навесні 1992-го авторитетний історик Володимир Вуйцик застерігав від сенсаційності знахідки. Але тоді через ейфорію від знахідки на його статтю практично ніхто не звернув увагу.

Микола Бандрівський також висловив і другу, вкрай непопулярну, гіпотезу про те, чому Ярослав Пастернак в еміграції майже не згадував про найбільшу знахідку свого життя. Гіпотеза полягає в тому, що археолог сам сумнівався у справжності кісток, знайдених у Крилосі. З того часу, мовляв, з’явилися обставини, які кидали тінь на ідентифікацію Осмомисла в 1937-му, тому Пастернак і мовчав.

Ймовірно також, що науковець не хотів у той час зайвий раз ранити вразливе у колоніальному статусі українське суспільство. Адже заявивши про свій сумнів у 1960–1970-х, Пастернак би завдав удару по українській ідентичності та підіграв комуністичним ідеологам.

Проте сьогодні абсолютно можливо піддати ревізії тему Осмомисла. Тим більше, що у 2017 році аркасолю відкрили, взяли з черепа зуб і провели ДНК-аналіз. Як трактують результати аналізу українські науковці? Територія собору XII століття, фундамент якого знайшов Пастернак у Крилосі, не є дослідженою до кінця, а отже, чи можливі там ще поховання? І що, якщо таки можливі? Такі запитання є актуальними та свідчать, що тем для дискусії не бракує.

Саркофаг князя Ярослава Осмомисла. Івано-Франківський краєзнавчий музей. Фото Катерина Москалю

Проєкт «Локальна історії» зібрав усе, що відомо на сьогодні про князя Осмомисла, знахідку в Крилосі і вагання щодо справжності останків у мультимедійному лонгріді. Журналісти задіяли близько двох десятків науковців, записали розмови з безпосередніми учасниками справи. А у пошуках артефактів побували у музеях, архівах та бібліотеках кількох міст. Результат – у 5 захопливих частинах. Ця історія, що почалася в XII столітті, триває й до сьогодні.

Володимир Молодій  журналіст проєкту «Локальна історія».

Джерело Радіо Свобода.

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *