Москві не варто було «пиляти сук» під Лукашенком У ситуації, коли число інструментів сили розрослося від атомної бомби до різних видів «м’якої сили», в які входять і економічні санкції, Москві доводиться освоювати весь цей арсенал. Білорусь зараз стає ще одним полігоном, слідом за Україною, Молдовою, Грузією та іншими країнами, де Москва активно вчиться володіти зброєю «м’якої сили»

t.me/mkbelarus

Білорусь демонструє, як буває, коли процес соціальної еволюції в будь-якій країні спізнюється на пару десятків років, а обстановка навколо неї не теплична. Білоруси занадто довго «спали» і пишалися тим, що в країні законсервований радянський лад аж до прапора. Тепер багато хто в Білорусі, а заодно Кремль і його політологи, вирішили або зважилися визнати, що консервована радянська автократія — це, як мінімум, не так смачно, як зазначено на етикетці, і зовсім не здорово для організму.

Для білорусів це, безсумнівно, крок вперед: краще «прозріти» щодо Сталіна хоча б після доповіді Хрущова, ніж лягти в труну з упевненістю, що Сталін видатний вождь усіх часів і народів і борець за щастя трудящих. Для Кремля і його спецслужб це крок в бік і вимушене відхилення від скреп, — видаляти непокірного Лукашенко з криком «Ще більше соціалізму!» не можна, навіть якщо дуже хочеться. Тому Кремль розповідає про «кольорову революцію», влаштовану колективним Заходом і при цьому сам напівофіційно через Мєдвєдєва і Жиріновського вимагає від Лукашенка передати кермо Тихановській.

Захід цього від Лукашенка не вимагає, у всякому разі публічно, а лише рекомендує йому колективно через генсека НАТО Столтенберга не бити демонстрантів, якщо вони його не б’ють. Захід продовжує слідувати головному правилу демократії: більшість право завжди, навіть якщо воно не право, але це не дає права відстрілювати меншість, щоб звести його зовсім до нуля. Його порада Лукашенку, якщо не можеш переконати або захопити, то йди на поступки і шукай компроміси за зразком: геї — це теж люди і не треба садити їх у в’язницю.

Москва, на відміну від Заходу, як зазвичай, впевнена: правда в силі. Але у неї проблема: сил в ситуації визнання всією світовою спільнотою правил демократії стало багато і різних. Інструментарій сил виріс і засунув танки і концтабори в дальній кут Китаю, Венесуели, КНДР та інших шанувальників міфічної соціалістичної «демократії». У такий «демократії» є великий дефект: горезвісна «буржуазія» в ній не зникає, а лише «червоніє», зате демократія, навіть обмежена, зникає надовго і всерйоз. Білорусь і РФ це наочно демонструють і після відмови від міфу про соціалістичну демократію та заміну його міфом про особливі російські та білоруські демократії, теж найдемократичніших на планеті.

У ситуації, коли число інструментів сили розрослося від атомної бомби до різних видів «м’якої сили», в які входять і економічні санкції, Москві доводиться освоювати весь цей арсенал. Білорусь зараз стає ще одним полігоном, слідом за Україною, Молдовою, Грузією та іншими країнами, де Москва активно вчиться володіти зброєю «м’якої сили».

Білорусько-російська гібридна війна — це вже надовго. Не тільки тому, що значення Білорусі різко зросло для Кремля в умовах системної кризи в Росії, але і тому, що під цю війну виділені великі гроші й їх треба освоїти. Інакше глав спецслужб РФ і Шойгу звільнять як Мєдвєдєва з прем’єрів за те, що не зміг витратити 6 млрд. на нацпроєкти. Вельми заманливо було б по-старому оголосити: Захід почав у Білорусі контрреволюційний переворот і направити до неї танки, як до Чехословаччини у 1968 р, але часи вже не ті. Цей сценарій не виключений повністю з арсеналу Кремля, судячи з проведеної недавно тривоги в західних військових округах РФ з приведенням у стан «на виїзд» 150 тис. солдатів і близько 900 одиниць бойової техніки. Для війни з країнами Балтії та України це замало, а для вторгнення в Білорусь достатньо. На Заході на цей маневр відреагували переміщенням військ США з Німеччини до Польщі і збільшенням сил НАТО в країнах Балтії, а Москва відповіла докором: ви все ще вірите в «російську загрозу».

Так що, у Лукашенка ще може з’явитися можливість не тільки повчати українців як треба відбивати агресію Росії в Криму, але і самому це продемонструвати, і не тільки арештом «зелених чоловічків» або посиленням контролю за кордоном з РФ в день голосування. Але відкрите вторгнення до Білорусі поки не в першому ешелоні і Москві таки доводиться грати за правилами «м’якої сили» і спецоперацій і миритися з вигуками «Живе Білорусь!», після свого проколу з «Слава Україні!». Будь у білорусів портрет, аналогічний Степану Бандері, і в Кремлі, зітхнувши, але змирилися б і з ним.

Москва витратила багато зусиль на організацію видалення Лукашенко «м’якою силою», в тому числі запуском фейку «Саша 3%», створенням подоб фальсифікацій при видачі бюлетенів для голосувань як в мінській гімназії № 39 і так далі, щоб було про що кричати.

Зрозуміло, Тихановська не набрала ті 70–80% голосів, які їй приписали екзит-поли «Білоруського партизана» і «Сучасної Білорусі», але це вже, схоже, не має жодного значення і мало кому цікаво, крім самого Лукашенка.

З вечора 10 серпня свідомість білорусів початок еволюціонувати в бік того, що нікому не цікаві як справжні результати виборів, так і наскільки на них могли вплинути маніпуляції з бюлетенями, звичайні для автократії. Зараз найширша опозиція прагне переконати себе і всіх, що вибори виграла Тихановська. Подальший розвиток подій буде залежати від того, наскільки опозиція зможе вселити віру в це не тільки самій собі і більшості білорусів, а й політичного менеджменту. Судячи із заяви глави КДБ Валерія Вакульчука 10 серпня про те, що на Тихановську хтось нібито готував замах і цього хтось ось-ось заарештують, частина оточення Лукашенка готова якщо не вжити, то розділити цю віру.

Все залежить від того, наскільки активна меншість противників Лукашенка зможе передати цю віру більшості, яке в цілому лояльне до президента з тих чи інших причин. Якщо йому це вдасться і лоялісти не зроблять Лукашенко видимої підтримки, то може виявитися, що він і Москва окремо переграли самі себе.

Лукашенко перестарався з подстиланням соломки ще в 2019 році, коли провів достроково вибори в парламент, які повинні були пройти в нинішньому році слідом за виборами президента. Цим він позбавив себе можливості маневру перевести Білорусь зі стану президентської диктатури хоча б до подоби президентсько-парламентської республіки. В даний момент такі вибори, зрозуміло, зі скасуванням або обмеженням мажоритарки та іншими умовами, могли б стати для всіх зручним виходом з нинішньої ситуації. Захід в 2019 і 2016 був сильно розчарований тим, що Лукашенко не дозволив жодній опозиції зайти в парламент, хоча і обіцяв. У результаті в парламенті Білорусі близько 80% депутатів — безпартійні, 10% — комуністи і 10% припадає на конструктивну опозицію. З 110 депутатів тільки один знаходиться в неконструктивній опозиції і той, схоже, козачок засланий.

Зараз для Лукашенка призначити дострокові і більш-менш вільні парламентські вибори і цим зняти проблему власних виборів, вказавши своїм противникам шлях до реваншу, вже неможливо. Тому у нього є три варіанти. Перший, перетерпіти з надією, що всі втомляться і все розсмокчеться. Другий, призначити повторні вибори, так як перерахунок бюлетенів все одно дасть йому перемогу. Третій, — піти, по можливості, красиво.

Якому з них він віддасть перевагу і як довго буде вибирати прямо залежить від масштабів і масовості протестних акцій, а також рішучості їх учасників.

Але як показує приклад Венесуели, одного цього може виявитися недостатньо, особливо якщо ніхто не збирається штурмувати офіс президента. У Лівані зараз саме це стало вирішальним фактором, оскільки військові структури там слабкі, а Хезболла всіх дістала ґрунтовно. У Білорусі силові структури більш впливові, ніж в Лівані, тому, як і в Венесуелі, готовність їх та істеблішменту розпрощатися з Лукашенком, — це теж дуже важливий фактор, якщо навіть не вирішальний.

Складається враження, що така готовність в Білорусі якщо не визріла, то близька до визрівання. Це стане зрозумілим найближчим часом. Якщо це так, то в Білорусі може статися помірна «оксамитова революція», подібна до тієї, що сталася в Вірменії в 2018 р і звалила диктатуру Саргсяна. Москва може бути дуже розчарована її підсумком, оскільки Білорусь вже стала антиросійською настільки, що Кремль змушений вести в ній «роботу» під вивісками національного відродження і демократії, а також лаяти, хоча б про людське око, авторитаризм як такий. Його агентура намагається «назад в СРСР» не світити, лає Путіна, кричить «Живе Білорусь!» і публічно мовчить про «велику» російську імперію. Серйозний контраст в порівнянні з її поведінкою в Україні в 2014 р. Схоже, Путін знову всіх переграє в свої «многоходовочкі» з пилянням сука під Лукашенко, і це без урахування того факту, що Білорусь перебуває набагато ближче до Москви, ніж Хабаровськ.

Джерело

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *