Отець Артемій Бабленюк: Сім’я, де існує лише «я», не матиме розвитку

За останній рік  в Україні укладення шлюбів вшестеро перевищує кількість розлучень. Попри те, таїнство шлюбу знецінилось в сучасному суспільстві, а клятва «і навіть смерть не розлучить нас» вже  не несе сакрального значення. Розірвання шлюбу вже давно  не є новиною у Церкві. Однак думки духовенства щодо цього процесу сьогодні дещо розходяться.  Що ж стає причиною розлучення і як вберегти шлюб, розповів батько трьох дітей, протоєрей Артемій Бабленюк, клірик Свято-Покровського кафедрального собору Православної Церкви України у Львові.

–  Як Церква сприймає поняття розлучення?

Церква Христова з перших віків свого існування ніколи не сприймала такого розуміння, як розлучення. Шлюб – це те що Богом дароване і створене, а от розлучення – це наслідок гріха. Сім’я у Церкві є найсвятішим, бо це найкращий засіб для спасіння. Зараз живемо в час, коли людина часто живе в гріху. Церква стикнулась з тим, що в її середовищі часто люди розлучаються. І на це треба якось відгукуватись. Церква проповідує лише єднання та єдиний шлюб. Але існує серед людей поняття, як «церковне розлучення», хоча це радше благословення у майбутньому вступити в другий шлюб. До цього Церква критично ставиться. Проте бачимо, що нинішній стан суспільства трагічний по відношенню збереження сім’ї.

-При яких умовах дозволяється розлучення Церквою?

Церква закликає іти на порозуміння і намагається зберегти сім’ю. Але є фактори, що та чи інша особа не може повернутисьдо попереднього життя. Церква йде на поступки:  дає благословення на другий шлюб тоді, коли у сім’ї одна із сторін зрадила, то інша сторона, яка постраждала може отримати благословення на отримання другого шлюбу. Або ж одна із сторін приховала від своєї пари, що має певні проблеми зі здоров’ям, чи не може мати дітей і замовчувала цей факт. Але якщо це фактор був відомий, то сім’я може існувати й надалі. Бо Новий Завіт не показує, що метою для сім’ї є дітонародження. Метою сім’ї є досягнення спасіння, Царства Небесного через постійне втілення жертовної любові у своєму житті.

-Які чинники провокують іти на розлучення?

Я 8 років в шлюбі, стільки ж часу є священнослужителем. За цей період зустрів чимало людей, які стикаються з цією трагедією. Розлучення є трагедією, плямою  на все життя. Основним чинником  для розлучення є гріх. Диявол противник Божий, а  сім’я  – це місце, де має звершуватись воля Божа. Диявол активно діє проти будь-якої сім’ї. Якщо людина ставить неправильні  пріоритети при створенні сім’ї, наприклад, жінка виходить заміж лише для власної вигоди, а не через любов і відповідно чоловік одружується для тілесної втіхи чи пристановища в суспільстві, залишається «я» а немає «ми», тоді така сім’я не буде мати справжнього розвитку. Люди можуть вжитись, але не матимуть єдності, до якої покликана сім’я. Тому пари розпадаються, бо від початку  неправильно дивляться на життя. Пізніше виправдовують себе, що не зійшлись характерами або ще гірше, що священик не правильно їх повінчав. Я особисто мав справу  з парами, які розлучались. Переважно причинами розлучення були зради, хвороби, насильство. У кожного свої причини. Але життя триває, людина не має жити минулим, а надіятись на Бога і дивитись вперед. Господь діятиме в нашому житті, визволятиме нас від цих скорбот, даруватиме силу  й допомагатиме досягнути чистої любові.

-Чи можуть ті особи, які розлучились, отримати другий шлюб з іншими особами?

Зазвичай вони й одружуються. З благословення владики дається шлюб. Спочатку владика констатує факт, що шлюб є недійсним. Церква дає благословення вступити в другий шлюб, але Вона не знищує гріх розлучення документом. Людина повинна у сповіді очистись від цього гріха. Окремо страждає жінка, окремо чоловік.

Звісно, Церква не визнає сімейного життя без Бога. Церква говорить, що позашлюбні стосунки є блудними, які не дають досягати єдності, цілісності; не дає побачити чоловіку чи жінці справжню красу людині, яка дарується людині саме через життя в шлюбі.

-Як рятувати шлюб?

Якщо в сім’ї стаються біди, закохані мають допомагати одне одному. Якщо схильності до гріха є  в однієї половинки, то інша має допомогти. Коли чоловік чи жінка пристрасні до алкоголю, наприклад, то вони мають допомагати одне одному, щоб розплющити очі та змінитись. Будь-який гріх віддаляє від  справжнього життя.

Церква закликає знаходити порозуміння. Людина, живучи у неправді, відмовляється терпіти і не хоче шукати компроміс в сім’ї, шукаючи легкого шляху, мовляв, навіщо мені це терпіти. Сім’я – постійна самопожертва. Сім’я має бути місцем жертовної любові, до якої Господь кличе кожного. Церква закликає добре подумати перед тим, як  вчинити гріх розлучення. Варто відновити у пам’яті добрі моменти, відновлювати почуття, згадати період закоханості, найкращі спільно прожиті миті, й шукати гріхи особисто в собі, які спонукають на такий трагічний крок.

-На що має зважати пара перед тим, як взяти шлюб?

Господь сам зводить людей. Свідомий крок робиться тоді, коли проходить період закоханості, захопленості й людина розуміє що іде певна самопожертва. Християнин має цю самопожертву присвячувати Богові, розуміти, що Бог має діяти в його житті. Незважаючи на віру обох людей, між ними є любов. У християнському шлюбі ж людина іде на крок, коли Господь діятиме в її житті.  Бог не буде насильнодіяти. Людина не може служити двом господарям, якщо й надалі житиме гріхом, яким жила до сім’ї, далі залишатиметься в бруді і не буде змінюватись заради свого чоловіка чи своєї жінки. Подружжя має розуміти: для чоловіка найпершою людиною в житті є жінка, а для жінки – чоловік. Вони повинні бути відкритими, між ними не має бути того гріховного сорому, який був в раю, а має відновлюватись єдність, яка була до гріхопадіння. Стаючи на цей шлях, людина має усвідомлювати його важкість, але це той правильний шлях християнина. Треба жити чеснотами, щоб бути з Богом. Якщо дари Святого Духа – радість, любов, мир, терпіння, доброта – опанують сімейне життя, то ми будемо місцем, де діятиме Бог.

-Які основні цеглинки тримають подружжя міцним?

Найперше, сім’я має бути відкрита для Бога. Звісно, має бути любов, повага одне до одного, до дітей. Ми маємо бути щирими в подружжі. Моя ж дружина знає мене найкраще від інших. Ми повинні цю щирість, яку опануємо в сім’ї, нести в люди. Маючи відкритість в сім’ї, зберігати її серед людей. Також має бути взаємодопомога. Важливо правильно розподілити обов’язки. Чоловік немає бути тираном, а цінувати ту жінку, яку обрав. Також дружина має бути помічницею при будь-яких обставинах, спільно нести той життєвий хрест.

Будь-яка сім’я має вагоме значення. Не дивлячись на віру в якій виховані люди, якщо чоловік й жінка живуть жертовним життям, там діятиме Господь, там буде для нього місце. Мета Господа – змінити з гіршого до кращого. Все треба робити спільно, бо у сім’ї є постійні випробування. Але якщо переносити ці скорботи спільно, то їх буде менше. Якщо правильно розставити цінності – Бог, дружина (чоловік), діти – тоді людина знайде справжнє щастя. Любов потребує свободи, але не вседозволеності, яка веде до гріха. Свобода без гріха – це дія волі Божої в нас.

-Скільки триває процес розлучення в Церкві?

Архієрей і церковний суд зважаючи на певні обставини, де людина не може повернутися до попереднього життя, тоді дає розрішення і дає благословення священнику звершити над тими людьми таїнство шлюбу. Десь до місяця часу видається резолюція. Але Церква намагається повернути людей на правильний шлях У Церкві юридичність має не такого великого значення, вона є другорядна. Першість займає духовність, у якій  людина має усвідомити свою помилку й прагне змінитись. Самим документом від єпархії ми не повинні свою совість присипляти. Слід бути подібним до апостола Петра, який все життя пам’ятав, про свій поганий поступок і оплакував гріх.

-Яке становище із розлученнями сьогодні в Україні?

Ситуація в Україні доволі трагічна. Часто під час сповіді люди звертаються з цим проханням. На превеликий жаль, при намірі розлучення більша частина все-таки розлучаються. Менша частина зберігає  шлюб. Людина часто іде за течією, копіює вчинки інших. Це трагічно. Але Церква закликає до покаяння, усвідомлювати гріх, змінити рішення й жити з Богом.  Приймаючи Таїнство Шлюбу,  ми маємо відвідувати храм, дотримуватись таїнств, таким чином зміцнюватись через Бога. Якщо шлюб несе для нас лише ритуальний сенс, то Бог насильно не діятиме.  Диявол інколи може показати свою силу, але  маємо пам’ятати, що він є переможений Богом через Хрест. Людина має прагнути до знищення гріха, який призводить до розколу сімей.

-Сьогодні чимало випадків насильства у сім’ях. Чи є вагомою причиною для розлучення, коли у сім’ї є насильство?

Церква не є фанатичною, щоб людина сліпо проходила життя. Церква не закликає до розлучення, але Вона не виправдовує ті непорозуміння в сім’ї. Церква хоче, щоб людина відкривала душу для Бога. Це катастрофа, коли у сім’ї немає вільної любові, а панує тиранія. Людина є вільною, але вона неправильно приймає свободу. Вона не має бути деспотом, а жити за волею Божою. Тому буває, що розлучаються й через такі обставини. Але нагадаю, Церква не розлучає, вона йде на єднання. А той гріх розлучення буде за кожною особистістю. Людина має каятись за цьому гріху у сповіді.

-Чи може приступати до Таїнства Покаяння людина,яка планує розлучення,або вже є розлученою?

У нинішній час є загальноцерковні правила, які забороняють приступати до таїнств, коли відбувається розлучення. Але кожен духівник індивідуально підходить до цього питання. Якщо до мене приступає жінка, від якої пішов чоловік, розлучився й створив іншу сім’ю, то я допускаю цю жінку до Причастя. Вона не повинна страждати. На мій погляд, сьогодні варто допускати до таїнства Сповіді й Причастя. Тоді вона розплющуватиме очі й правильно дивитиметься на життя. Людина психологічно страждає після розлучення. А Бог – лікар нашої душі. Людина матиме лікування душі і тіла більше від Христа, приймаючи Причастя. Документ від церковного уряду чи власні сили не вилікують душу. Себе треба лікувати у Церкві. Від гріха треба очищатись у Сповіді Й Причасті.  Тоді Господь допомагатиме ставати кращими, щоб ми в житті не повторювали тих помилок і жили за волею Божою.

-Ви згадували про жертовність в подружжі. До якої межі має сягати ця жертовність? Часто один із подругів проявляє постійну смиренність, а інший навпаки.

У кожній сім’ї є мінімальні сварки й шукання істини. Людина є емоційною, тому повинна шукати чогось кращого. Чоловік й жінка допомагають змінитись одне одному на краще. Ця емоційна небайдужість для сім’ї є доброю. Але буває й певна байдужість у формі примарної смиренності. Не потрібно жити за правилами лише тому, що так треба. До цього потрібно дійти самостійно, пережити, зрозуміти, чому так, а не інакше. Ми не можемо сліпо виконувати заповідь. Її треба дотримуватись розумно й зрозуміти із середини. Життя заради коханої людини повинно виникати внутрішньо й невимушено. До спільної мети потрібно йти разом з коханою людиною. Кожна сім’я є унікальною. Тому не варто брати в приклад чужі пари і навіть сліпо наслідувати святих. Кожен діє залежно від виховання, характеру та середовища, у якому виріс. Сім’я має створюватись так, як створюється Церква – на основі жертовної любові. Але ця любов може бути різною. Для когось смирення означатиме мовчання й бездіяльність. А для іншого навпаки – прояв допомоги, небайдужості до коханої людини. Тому в сім’ї не має бути місце для байдужості, а лише відкритість та щирість й відкидати від себе усе зле.

Джерело: Духовна велич Львова

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *