РПЦвУ продовжує спроби взяти реванш в Україні: Хочуть, щоб їх пустили капеланами в ЗСУ

РПЦвУ продовжує спроби взяти реванш в Україні. Цього разу свої підступні плани по насадженню імперіалістичної ідеології «руского міра», проросійські церковники сподіваються втілити в Українському війську і зайняти там керівні посади.

Зокрема про це заявив керуючий справами РПЦвУ митрополит Антоній (Паканич). В інтерв’ю каналу «Перший козацький» Антоній висловив сподівання, що у скорому часі дисбаланс в українському капеланстві буде виправлено. Цей дисбаланс, за словами Антонія, виявляється в тому, що в Збройних Силах України несе капеланське служіння лише один священник РПЦвУ. Така ситуація, на думку московського церковника, суперечить основами Конституції України, і зумовлена через існування політичної  «целесообразности, которая диктовала бывшим руководителям нашим все, что они хотели». Внаслідок чого, за його словами, «был нарушен основной принцип взаимоотношений Церкви и государства», що проявилось у питанні капеланства.

Антоній вважає, що представники РПЦвУ повинні духовно опікуватись військовими через те, що самі військові є прихожанами їхньої релігійної організації. «До сих пор у нас служит только один капеллан из Украинской Православной Церкви, вся эта сфера отдана или Украинской греко-католической церкви, или т.н. ПЦУ. При том, что большая часть граждан, которые призываются в армию, так или иначе являются членами УПЦ» – заявив Паканич.

Подібну риторику на  початку липня висловили і декілька колег Паканича. Зокрема, архімандрит Лука Винарчук, заступник голови синодального відділу РПЦвУ зі взаємодії Церкви зі Збройними силами та іншими військовими формуваннями в Україні у коментарі так званій Спілці Православних Журналістів, заявив, що «Правительство Украины продолжает дискриминационную политику в отношении религиозных прав военнослужащих». За його словами, це порушення проявляється в тому, що в «в украинской армии служит большое количество верующих УПЦ, но практически все капелланские должности отдали представителям ПЦУ и УГКЦ». Отець вважає, що до лав збройних сил не потрібно призивати віруючих РПЦвУ. «Если государство призывает своих граждан к исполнению долга перед Родиной, но при этом лишает их законного права на религиозную свободу, то пусть тогда отменит призыв тех, чьи права будут заведомо нарушены» – заявив Винарчук.

Також з цього приводу висловився і сам начальник Винарчука, митрополит Августин, очільник згаданого синодального відділу. Він на початку липня в інтерв’ю тому ж каналу озвучив ту ж позицію, заявивши, що «есть военнослужащие, и отрицать наличие в силовых структурах наших верующих может только или провокатор, или человек не ориентирующийся». На його думку, якби «была решимость руководства страны, можно было бы поправить эту ситуацию».

Окрім цього у цій передачі Августин фактично сам і пояснив чого їх і не пускають до української армії, з якої за його словами, їх «витіснили». Подібними заявами керівництво РПЦвУ намагається маніпулювати свідомістю українського суспільства і зокрема, української влади. Зосереджуючи увагу на нібито порушенню конституційних прав віруючих (що для єрархів Московської Патріархії вже стало традиційним). РПЦвУ намагається втілити реванш, і увійти до українського війська, з метою далеко не духовної опіки віруючих, а насадження своєї ідеології. Утім таке бажання не може бути втіленим у життя з огляду на багато логічних причин. Зокрема через те що священнослужителі Церкви, керівний центр якої знаходиться у країні-агресорі, не можуть бути капеланами в українській армії.

Варто зазанчити, що саме керівництво РПЦвУ досі не визнало Росію агресором, а намагається усіляко відійти від цього питання, прикриваючись загальними фразами. Зокрема, сам Августин в ефірі того ж каналу, так і не зміг озвучити офіційну позицію своєї Церкви щодо війни на Донбасі. Утім єрарх озвучив свою позицію щодо війни на Сході України.

За його словами на сході відбувається «воруженый конфликт на територии Украины, в котором принимают участие граждани Украины при подержке военной и материальной той стороны… Росийской Федерации». Утім він вкотре наголосив, що «это военный конфликт в котором принимают участия граждане Украины», не визнавши, що в цьому конфлікті беруть участь, безпосередньо, російські найманці та професійні військові.

Із озвученої позиції головного капелана РПЦвУ слідує, що на Сході йде громадянська війна між громадянами України. Прикро, що на 6-му році війни, коли було виявлено і приведено багато фактів і доказів участі Росії у війні на Донбасі, керівництво РПЦ досі закриває на це очі, і продовжує озвучувати риторику країни агресора про «гражданский конфликт» та «их там нет».

Окрім цього за 6 років головний капелан РПЦвУ так і не зміг зрозуміти причину цього конфлікту і що казати військовим. Зокрема, Августин сказав: «я не понял как это получилось, кто начал, что делать и что говорить воинам, которые там находятся».

Після таких заяв виникає риторичне питання «Чи можуть представники такої Церкви дбати про духовну опіку українського війська?». Відповідь очевидна – ні. Адже священнослужитель, який не може відрізнити де істина, а де відверта неправда, не може взагалі бути священиком. Чи зможе такий священик підтримувати моральний дух українського воїна, і що ж взагалі такий священик може проповідувати серед військових, якщо він не знає що казати воїнам?

Відповідь на це питання також дав головний капелан РПЦвУ Августин у тій же передачі. Зокрема, він розповів про що говорить воїнам на Сході України. «Дорогие братья, вы воины, вас призвали исполнить свой долг. Первое что я вам пожелаю чтоб Господь сохранил целими и неврежденими,  чтобы из-за вашой вины не пострадал какой-то товариш сослуживец. Чтоб ты не бил причиной страдания… Второе молись чтоб на твоих руках не было невинной крови, потому что когда стреляешь всегда не туда попал… бо даже переможців три роки не причащають, бо вони проливали кров, а тем более невинную. Третье берегите свою психику, помните что это ваш долг».

На його думку священик не повинен говорити про «Росію-агресора», а «духовние лица должны настраивать воина чтоб он не ожесточался, чтобы он воевал с чуством христианского сочуствия».

Така риторика головного капелана РПЦвУ є ніщо іншим як відвертим блюзнірством і лицемірством. Адже Церква повинна завжди перебувати зі своїм народом і нести з ним його біди, співпереживаючи і підтримуючи. Подібні заклики є ніщо іншим як закликом скласти зброю і віддатись в руки ворогам. Безсумнівно що і сам владика Августин це прекрасно розуміє, утім волає цього не озвучувати.

Церква покликана завжди говорити правду. Навіть у роки безбожної радянської влади Російська Церква стала на захист СРСР від Гітлера. Тоді на самому початку Другої світової війни очільник РПЦ митрополит Сергій Страгородський прямо назвав фашистів – ворогами і закликав до захисту Батьківщини. У перший же день війни, за два роки до зустрічі зі Сталіним, очільник РПЦ видав послання до пастирів і віруючих РПЦ в якому захист Батьківщини назвав подвигом, який досягаєтся «оружием», і заявив, що «Церковь Христова благословляет всех православных на защиту священных границ нашей Родины».

Пізніше РПЦ ініціювала збір коштів на купівлю цілої танкової колони, яку назвала на честь князя Дмитра Донського, якого свого часу благословив на перемогу у відомій Куліковськый битві шанований святий РПЦ Сергій Радонезький. Навряд, даруючи радянській армії танкову колонну, РПЦ цим намагалась викликати у воїнів відчуття «христианского сочуствия».

Утім РПЦвУ напевно забула про ці історичні факти і виробляє свою нову концепцію військових капеланів, яка взагалі не відповідає християнству. Безумовно, Церква не може закликати до ненависті і вбивста, утім одним із головних обов’язків Церкви є патріотичне виховання, а на війні священнослужителі повинні розповідати не байки, а вказувати що захист своєї Батьківщини є подвигом, а боронити свою землю є священний обов’язок кожного громадянина.

Проте РПЦвУ не лише цього не говорить, але і робить вчинки зовсім протилежні для підтримки патріотичного духу. Зокрема, це виявляється у підтримці сепепаратистів та агресора. За шість років війни на сході таких фактів було виявлено чимало. Це благословення бойовиків і російських найманців, співпраця із окупантами, шпіонаж проти українських військових, участь у катуванні українських полонених воїнів, та багато іншого.

Нагадаємо, що у 2014 році священики РПЦвУ благословляли ватажків російських бойовиків Гіркіна і Стрєлкова, митрополити РПЦвУ в Криму освячували військові ракети РФ, схвалюювали анексію Криму, одного із її активних діячів РПЦвУ навіть висвятила в єпископи, брали активну участь у пропагандиських акціях Росії, надавали приміщення церков і монастирів для прихистку сепаратистів і для збереження російської зброї, яку окупанти використовували для вбивства мирного українського населення, відмовлялись відспівувати загиблих українських героїв, яких очільник РПЦвУ вважає не героями і захисниками України, а вбивцями. Варто згадати як Онуфрій зі своєю свитою навмисно не встав у Верховній раді, коли зачитувались імена полеглих українських бійців, коли усі присутні стоячи вшановували пам’ять загиблих.

Окрім цього, нещодавно в Горлівській єпархії РПЦвУ, яка знаходиться на непідконтрольній Україні території, назвали військовослужбовців української армії – «нацистами», а терористів ЛНР – «героїчними захисниками».

Чи відомі ці факти самим священикам РПЦвУ? Звичайно відомі, утім вони у цьому не вбачають нічого «поганого». Проте це бачать, воїни, які нібито були віруючими РПЦвУ, тому і змінюють своє ставлення до цієї Церкви. До слова це підтвердив той же митрополит Августин, який заявив, що «преданый канонической церкви, такой что аж «наш», побывал там, приезжает и говорит: «я надивився там один священик таке таке». На що сам Августин відповідає: «слушайте ну а что делать… это ж война.. вспомните кто это делал, кто правоцировал»», а самого такого віруючого називає «надломленным».

З цих слів стає зрозумілим, що священнослужителів, які стали на бік агресора, керівництво РПЦвУ не засуджує, а взагалі сприймає їх дії як цілком нормальні і закономірні, списуючи їх провину на інших. Тобто за логікою Августина, український воїн повинен воювати з почуттям «христианского сочуствия», щоби не скоїти гріх, а священик на той стороні фронту, який благословляє убивати цього воїна, не коїть ніякого гріха, бо це ж війна.

Саме ця логіка і унеможливлює присутність РПЦвУ в Зброїних Силах України. Утім всупереч їй РПЦвУ сподівається потрапити до українського війська, щоби воїни, яких головний капелан РПЦвУ Августин вважає «надломленными», продовжували і далі перебувати в духовному обмані, який неодмінно приведе до капітуляції України. Для того аби дійсно потрапити до Української армії, РПЦвУ нарешті, необхідно навчитись називати речі своїми іменами, а саме визнати конфлікт на Сході України – «агресією Росії проти України», а не «воруженным конфликтом между гражданами Украины».

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *