Нові мантри Філарета: напівправда і «нетакий» статут ПЦУ

Колишній очільник УПЦ КП звернувся до української влади із відкритим зверненням «щодо положення Українського Православ’я», в якому хотів розповісти можновладцям «правду» про події, які відбулись від дня об’єднавчого собору 15 грудня 2018 і до сьогодні. Утім замість «гіркої правди» Філаретове послання містить лише відверту брехню. Розберемо це звернення детально.

Перше, що кидається в очі, це помилка на самому початку цього звернення, де Філарет каже, що «напівправда! Вона страшніша, ніж відкрита правда!». Така помилка свідчить, про те що Філарет уже сам не розуміє, що верзе, а в його оточенні немає жодного кваліфікованого редактора чи філолога який би міг відредагувати його текст. Імовірно, Філарет хотів сказати, що напівправда гірше за брехню, утім у пориві гніву чи через поважний вік обмовився. Утім не будемо на цьому особливо зациклюватись. Зупинимось лише на відвертій «брехні» самого Філарета.

Цю «напівправду» Філарет вбачає, у тому що «українське суспільство, як і українська влада, сприйняли Собор, який проходив 15 грудня 2018 року у Святій Софії в м. Києві, як Собор двох Українських Церков (УПЦ Київського Патріархату і УАПЦ), які об’єднались і утворили єдину Українську Православну Церкву. Насправді, за словами Філарета в Святій Софії «відбувся Собор Константинопольської Церкви з участю Українських Православних Церков». Імовірно, що під Українськими Православними Церквами Філарет розуміє – УПЦ КП і УАПЦ.

Проте таке твердження Філарета і є власне відвертою брехнею. Адже у Святій Софії вже не було цих Церков, адже перед собором вони самоліквідувались про це свідчать відповідні постанови Помісних соборів УПЦ КП та УАПЦ.

Утім ця постанова сприймається самим Філаретом як «фількіна грамота», тому він продовжує відстоювати свою «правду», яка насправді є відвертою брехнею, або говорячи словами самого Філарета «напівправдою», про те, що в Софії відбувся собор Константинопольської Церкви. Для захисту цієї чи то правди чи брехні Філарет наводить низку доказів. Розберемо і їх також.

Доказ № 1 «Запрошення на цей Собор розіслав усім його учасникам Константинопольський Патріарх Варфоломій, а не предстоятелі Українських Церков».

Дійсно, Вселенський патріарх Варфоломій надіслав кожному українському єпископу від УПЦ КП, УАПЦ, і УПЦ МП лист із запрошенням на собор. Це відбулось через те, що 11 жовтня 2018 року на засіданні Священного Синоду Константинопольського Патріархату було скасовано акт 1686 року, про нібито передачу Київської митрополії Московському Патріарху. Відтоді єдиною Церковною канонічною юрисдикцією в Україні була лише Вселенська Патріархія. Існування на території України УПЦ КП, УАПЦ, і УПЦ МП було виключно із ікономії та милості Вселенського Патріарха. Про це до речі Вселенський патріарх писав у своєму листі очільнику УПЦ МП Онуфрію ще 12 жовтня. Зокрема у цьому листі патріарх Варфоломій прямо говорить, що після Синоду 11 жовтня 2018 року «історична Київська митрополія та її церковні єпархії на території України переходять до канонічного статусу, … у стані повної належності до нашого Апостольського та Патріаршого Вселенського Престолу».

Чи знав Філарет, що українське православ’я перейшло у підпорядкування Вселенської Патріархії? Відповідь однозначна – так. Адже рішення Синоду Вселенської Патріархії були схвально сприйняття тоді ще Київським Патріархатом. На той час в УПЦ КП розуміли усі обставини прийнятих рішень. Саме тому Священний Синод УПЦ КП на своєму засіданні 29 жовтня 2018 року постановив: ««Враховуючи обставини, на час до наступного розпорядження – благословити архієреям Української Православної Церкви Київського Патріархату надати вказівку в їхніх кафедральних соборах на Богослужіннях підносити окремі молитовні прохання за Його Святість Вселенського Патріарха Варфоломія:

а) на Мирній ектенії після прохання «За святий храм цей…» підносити прохання «За Святійшого Вселенського Патріарха Варфоломія Господу помолимось»;

б) на Великому вході архиєрей зі Святою Чашею виголошує: «Святішого Вселенського Патріарха Варфоломія, преосвященних митрополитів, архиєпископів і єпископів православних…»

Така вказівка про поминання Вселенського патріарха за богослужінням архієреями Київського Патріархату свідчить про те, що вже тоді Філарет усвідомлював, що законною юрисдикцією в Україні є Вселенська Патріархія, і, більше того, свідчить те, що в Київському Патріархаті визнавали своє фактичне підпорядкування Константинополю.

Цей факт спростовує й інші два докази Філарета про головування на соборі митрополита Емануїла та участь єрархів Константинопольського Патріархату в Об’єднавчому Соборі. Претензії Філарета є необґрунтованими, адже він сам визнавав владу Вселенського Престолу над Україною до самого собору. Ось це є дійсна правда, а те що подає Філарет є лише напівправдою.

Доказ № 2 «Умовою скликання Собору з боку Патріарха Варфоломія була відмова Патріарха Філарета і всього єпископату від статусу Патріархату, бо архієреї іншого Патріархату не можуть бути учасниками Собору Константинопольського Патріархату».

Це також маніпуляція Філарета є напівправдою. Умовою собору було саморозпуск, або ліквідація УПЦ КП і УАПЦ, а не лише Київського Патріархату. Адже існування цих юрисдикцій на території України після згаданого вище Синоду Вселенської Патріархії від 11 жовтня 2018 було можливим лише із ікономії і милості Вселенського Престолу, а після Об’єднавчого собору їх існування, як і існування УПЦ МП суперечило канонічному упорядкуванню Церкви. Про це також повідомив патріарх Варфоломій митрополита Онуфрія. У тому ж листі Вселенський патріарх наголосив, що: «що після виборів Предстоятеля Української Церкви органом, котрий складатиметься з кліриків та мирян, Ви (митрополит Онуфрій – ред.) не зможете еклізіологічно та канонічно носити титул Митрополита Київського».

Таке твердження офіційно підтверджено опублікованими Вселенською Патріархією диптихами православних єпископів світу. Наводячи такий аргумент Філарет намагається маніпулювати свідомістю українських можновладців. Як ми зазначали, існування будь-яких церковних православних об’єднань в Україні, як зазначив Вселенський патріарх Варфоломій, було можливим «у формі ікономії та милості». Згідно ж церковного права у період від 11 жовтня до 15 грудня 2018 року «в Україні є вища канонічна влада, якою є Свята Велика Церква Христова (Константинопольська Патріархія – ред.)». Про це також повідомив Вселенський патріарх у згаданому листі. Згідно цього спростовується і наступний аргумент Філарета про те, що «оригінали постанов Собору 15 грудня 2018 року в Київській Софії знаходяться в Константинопольській Патріархії, а не в Києві». Відповідно до вказаних у листі обставин, ці документи і зберігаються в Константинополі.

Далі Філарет починає верзти відверту маячню. Зокрема він каже, що «на Соборі 15 грудня 2018 року в Київській Софії був обраний Предстоятель у сані митрополита майбутньої автокефальної Української Церкви. До отримання Томосу митрополит Епіфаній не мав повноважень Предстоятеля Української Церкви, бо вона ще не мала статусу автокефалії, а перебувала у складі Константинопольського Патріархату».

Це є повною брехнею, адже першим питанням порядку денного собору у Святій Софії було створення Єдиної Помісної Православної Церкви, затвердження статуту, і вже згідно цього статуту було обрано Предстоятеля Церкви. Таким чином уже 15 грудня 2018 року митрополит Епіфаній являвся Предстоятелем Православної Церкви України. Філарет, як безпосередній учасник цього собору, це прекрасно знає, утім закриває на це очі і продовжую нести не то що брехню, а якусь ахінею про статут ПЦУ.

Філарет говорить, що «На Соборі був прийнятий Статут Київської Митрополії у складі Константинопольського Патріархату. Цей Статут мав право діяти, поки Київська Митрополія перебувала у складі Константинопольського Патріархату, тобто з 15 грудня 2018 року до 6 січня 2019 року. Це означає, що грецький Статут втратив свою силу після проголошення автокефалії, тобто після отримання Томосу 6 січня 2019 року».

Це є відверта неправда. Наведемо положення Статуту ПЦУ. У другому пункті першої глави говориться: «Православна Церква України є автокефальною, згідно з наданим їй кенотично (через самопожертву) цим статусом, від мученицького священного канонічного тіла Константинопольської Матері-Церкви, тобто Святійшого Апостольського Вселенського Престолу, та керується, як і подобає, Святим Письмом, Священним Переданням, божественними та священними канонами та освяченою практикою Церкви». Взагалі у статуті жодного слова немає про те, що у Святій Софії було утворено митрополію Константинопольського Патріархату. Також у цьому документі ніде не говориться про його термін дії, а тим більше, що він втрачає силу 6 січня 2019 року.

Не дивлячись на це Філарет продовжує брехати, навіть не червоніючи і далі він говорить, що «на сьогодні ПЦУ, очолювана митрополитом Епіфанієм, не має законного Статуту про управління».

Це твердження Філарет висловив не випадково. Ним він намагається переконати українську владу у неправомірності ліквідації Київського Патріархату. У наведеній вище Постанові про ліквідацію УПЦ КП у пункті 3 вказується, що Київська Патріархія «припиняє свою діяльність після створення та реєстрації статуту релігійної організації «Митрополія УПЦ». Сама митрополія була утворена на самому ж Соборі 15 грудня, а її Статут зареєстровано наприкінці січня 2019 року. Таким чином у Міністерства культури були повні юридичні і законні підстави для ліквідації Київської Патріархії.

Філарет воліє цього не бачити, і стверджує, що «Президент Петро Порошенко і його команда в особі міністра культури Євгена Нищука і директора Департаменту у справах релігій та національностей Андрія Юраша не мали права реєструвати Церковний Статут Константинопольського Патріархату 30 січня 2019 року. Вони мали право зареєструвати тільки Київську Митрополію, очолювану митрополитом Епіфанієм, на підставі отриманого Томосу, але не Статут про управління ПЦУ, оскільки Статут не був прийнятий на Помісному Соборі. Тому реєстрація Статуту про управління ПЦУ є зловживанням владою і є незаконною».

Це теж є відвертою маніпуляцію, адже, як ми сказали вище, на Соборі спочатку було утворено автокефальну Церкву, а потім прийнято її статут. І саме цей собор був першим Помісним Собор ПЦУ. Згідно ж самого статуту Помісний собор «скликається регулярно кожні 5 років», тому закономірно, що наступний Помісний собор повинен відбутись не пізніше грудня 2023 року.

Далі Філарет продовжує свої мантри про «нетакий Томос» і вихід УПЦ КП. Та якщо ж Філарет говорить про законність чи незаконність ПЦУ та її уставних документів варто нагадати Філарету, що його так званий «вихід із ПЦУ» був не законним та суперечив Статуту УПЦ КП.

Адже на час скликання цього так званого «Собору» УПЦ КП була ліквідована, а сам Філарет вже не був її очільником, а мав права єпархіального архієрея ПЦУ і керував парафіями міста Києва. Таким чином Філарет порушив процедуру скликання Собору. Хоча в Статуті і прописано, що Собор скликається Патріархом проте процедура обрання делегатів Собору згідно пункту 4 глави 2 «встановлюється Святійшим Патріархом та Священним Синодом».

Утім такий Синод задля встановлення процедури і рішення про скликання Патріархом Помісного Собору не відбувся, не зважаючи на повідомлення прес-служби Філарета, про те що напередодні відбулось засідання Синоду. Воно могло бути лише примарним і незаконним.

Згідного того ж статуту, кворум Синоду складає 2/3 його членів, тобто 8 з 12 єрархів. Станом на 20 червня 2019 року примарний «Синод УПЦ КП» складався лише із двох постійних членів Синоду: Філарета і російського митрополита Іоасафа. Вікарний архієрей Петро Валуйський не входив до числа учасників «Синоду УПЦ КП».

Окрім цього на цьому «Соборі» також не було кворуму. Адже згідно пункту 9, 2-ої глави Статуту УПЦ КП «Кворум Помісного Собору складають 2/3 законно обраних делегатів Собору, включаючи 2/3 архиєреїв від загальної кількості ієрархів – членів Собору». Зважаючи на те що на соборі було присутні лише 3 єпископи із 40, то такого кворуму не було. Окрім цього варто пам’ятати що так звані делегати були обрані всупереч Статуту. Взагалі участь у соборі міг взяти будь хто із бажаючих, ніяких виборів ніхто не проводив. Тому цей «Собор» і складався в основному із бабусь Володимирського собору і фанатів Філарета.

Окрім цього згідно пункту 11-ої тієї ж глави «порядок денний, програму і регламент» Собор затверджує за поданням архієрейського собору. Утім сам архієрейський собор не міг відбутись через відсутність того ж кворуму.

Варто наголосити, що «відновлюваний собор УПЦ КП» не мав жодних канонічних і законних підстав, і суперечив самим уставним документам УПЦ КП. Відзначимо, що на відміну від цього «Собору», то Помісний собор УПЦ КП, який відбувся 15 грудня 2018 року в Малій Софії відповідав критеріям підготовки цього собору, які прописані в Статуті. Зокрема, у Святій Софії були присутні представники духовенства і мирян від усіх єпархій УПЦ КП, і був належний кворум. Окрім цього напередодні Собору в УПЦ КП відбувся архієрейський собор, який постановив взяти участь у Об’єднавчому соборі, згідно запропонованої Вселенським патріархом процедури.

Проблемою нехтування такими питаннями як склад і обрання відповідних комісій Помісного собору був сам Філарет. Адже він відверто знехтував цими положеннями через власні амбіції. Ще раз наголосимо: у Теплій Софії були представники усіх єпархій і був необхідний кворум, від чого усі рішення прийнятті на цьому соборі є законними. На відміну від «відновлюваного собору» 20 червня 2019 року, який суперечив як самій процедурі скликання і проведення так і самому Статуту.

Якщо прибічники Філарета називають Помісний Собор 15 грудня лише «збором підписів», то так званий «Собор» 20 червня можна назвати «зібранням в ім’я Філарета». Ця так звана «Ода Філарету» не могла претендувати на історію Київського Патріархату, єдине що могли зробити учасники цього зібрання проголосити нове релігійне угрупування. Утім вони цього не хотіли і не хочуть, адже, насправді для них важливо не «справжня незалежність Церкви», а майно колишнього Київського Патріархату.

Якби Філарету так важливо було мати «справжню незалежну Церкву», то він би як справжній пастир не став би воювати за майно, а зареєстрував нову релігійну організацію, і як він полюбляє говорити, з гірчичного зерна побудував би велику Церкву, як він це зробив у 1992 році. Дивно, але тоді Філарет не відбирав в Московського Патріархату ані Лавр, ані будь-що іншого з церковного майна.

Тепер Філарет намагається усіма правдами і неправдами вибороти собі своє, як казав герой радянського фільму Шпак «чєстно заработаноє». Про це він говорить у п’ятому пункті свого звернення: «після виходу УПЦ Київського Патріархату зі складу Православної Церкви України митрополит Епіфаній створив комісію на чолі з митрополитом Черкаським Іоаном (Яременком) з ліквідації Київського Патріархату. Ми вважаємо таке рішення не тільки незаконним, але й цинічним. Не можна ліквідувати релігійну організацію, яка не підпорядкована іншій релігійній організації».

На завершення Філарет попросив можновладців «повернути незаконно відібрану державну реєстрацію Української Православної Церкви Київського Патріархату, яка дійсно є незалежною Українською Церквою і служить інтересам українського народу».

Підсумуємо: Філарет нарешті зрозумів, що його мантри про «залежність від Константинополя і обман від Порошенка і Епіфанія» нікому, окрім представників Росії, не цікаві. Так само як його гра на публіку із закликами «пожелєйтє меня» теж не діє. Тому необхідно знаходити нові мантри. Тепер він придумав нові меседжи про «необхідність нового томосу і незаконний статут ПЦУ», і всюди звинувачує ПЦУ у неправді, хоча насправді, це він відверто і цинічно говорить неправду, маніпулюючи при цьому фактами і документами. Таким як Філарет Христос свого часу порадив спочатку витягнути колоду з власного ока, а потім витягати скалку з ока ближнього.

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *