Головний рабин Києва: Який антисемітизм, якщо президент України – єврей?

За міжнародним визначенням, в Україні відбувається сплеск антисемітизму. Таку неоднозначну заяву на початку червня зробив посол Ізраїлю в Україні Йоель Ліон. В інтерв’ю українським ЗМІ дипломат навіть навів кілька прикладів таких проявів.

У той же час президент України Володимир Зеленський посилається на дослідження 2018 року, згідно з яким рівень антисемітизму в нашій країні є найнижчим серед країн Європи.

Головний рабин Києва Йонатан Біньямін Маркович розповів «Главкому», що він на це думає. Це – не просто один з численних рабинів в Україні. Маркович є офіційним посланцем Любавичівського (Любавицького) ребе – рава Менахема Мендела Шнеєрсона, одного з найвпливовіших релігійних лідерів на планеті, який очолює Хабад – напрямок хасидизму. Серед його послідовників такі впливові особи, наприклад, як донька президента США Іванка Трамп та її чоловік Джаред Кушнер.

Цікавий факт, що обидвоє рабинів народились в Україні: Маркович – в Ужгороді, Шнеєрсон – в Миколаєві. Сім’я Марковича залишила Радянський Союз, коли йому було п’ять років, і з раннього дитинства він навчався в ізраїльських релігійних навчальних закладах. Має ступінь бакалавра в сферах обладнання і управління, а також ступінь магістра в галузі педагогіки і психології освіти. До Києва Маркович із сім’єю прибув в 2000 році і зараз з певним пафосом вже називає себе справжнім українцем.

Хабад вважається найбільш прогресивною течією іудаїзму – її послідовники, на відміну від більш ортодоксальних юдеїв, залюбки використовують новітні технології. Хоча сам Маркович зізнається, що обмежує доступ своїх дітей до телебачення через не дуже кошерний контент, який транслюється на ньому. У цьому є й певна іронія, бо найбільші українські телевізійні холдинги, які продукують цей контент для українців, якраз належать олігархам єврейського походження, а вони, як каже сам ребе, часто приходять до нього за порадами.

У розмові з «Главкомом» головний рабин Києва розповів, як його громада переживає карантин, чому в Україні насправді немає антисемітизму та навіщо він вихваляв одіозного Віктора Медведчука.

«Всевишній послав такий вірус на цей світ…»

— Рав Йонатан, для юдеїв дуже важливі групові молитви, богослужіння. Як ваша громада переживає карантин і вимоги ізоляції?

— Є багато людей, які кажуть, що це все не по-справжньому, вигадка. Але я б не взяв на себе сміливість сказати, що карантину можна не дотримуватись. У світі, на жаль, багато людей померло від вірусу. Так, у нас є обряд міньян, коли як мінімум десять євреїв збираються та моляться. Зараз ми, на жаль, не можемо цього робити. Але це не наше рішення, а Всевишнього: якщо він послав такий вірус на цей світ, то чудово розумів, що ми не зможемо молитись.

— Тобто ви зараз уникаєте таких зібрань?

— Так, ми намагаємось дотримуватись закону країни, закону Тори.

З іншого боку, це дає нам нові можливості – я тепер набагато більше знаю про Zoom.

— Деякі християнські церкви скаржились на фінансові труднощі через карантин: відсутність прихожан – відсутність пожертв. Перед вами стоїть така проблема?

— Звичайно, ми не стали багатшими. Ми й так небагаті – до нашої синагоги приходить набагато менше людей, ніж до Лаври або до інших християнських церков. Але думати в цій ситуації про гроші – неправильно та меркантильно. Ті, хто до нас приходять, не кладуть гроші в якийсь бокс, з яких ми потім живемо. Ми не просимо нічого в людей. Плюс зрозумілі нинішні фінансові проблеми – люди знаходяться в дуже важкій ситуації.

— Українська влада зверталась до вас з проханнями чи ініціативами під час карантину? Православних лідерів, наприклад, просила обмежити зібрання.

— Звертались, і рабини прийняли рішення, що ми не будемо збиратись групами. Ми постійно, не тільки на період коронавірусу, знаходимось в діалозі з владою.

— Чи могла б влада вам чимось допомогти у нинішній ситуації?

— Коли нема очікувань, нема розчарувань. Навпаки, ми самі намагаємось допомагати людям, які зараз опинились в важкій ситуації. І не тільки євреям.

— Погодитесь з твердженням, що рабини намагаються бути в хороших відносинах з будь-якою владою?

— Намагаємось, але не тому, що у нас є до неї якісь вимоги.

— Але ви можете дозволити собі якісь політичні вподобання. Наприклад, ви похвалили Віктора Медведчука за його сприяння в обміні полонених. Зізнайтесь, це його соратник Вадим Рабінович, який близький до вас, попросив сказати такі слова?

— Я не дивлюсь на політичні погляди людей і не хочу змішувати релігію з політикою. Я навіть можу негативно ставитись до людини через його політичні погляди, але дивлюсь на його справи.

— Так, ви могли й президента похвалити в тій ситуації, а не тільки Медведчука.

— Так я і президента похвалив: він – герой. Коли матері, діти зустрілися зі своєю улюбленою людиною, – просто сльози лилися. Справа в тому, що це була єдина розсилка для всіх ЗМІ, але ЗМІ, що належать певним особам, виділили саме своїх бенефіціарів, дещо вирвавши з контексту.

«До мене приходять політики, причому дуже поважні»

— Хабад – дуже впливовий напрямок у хасидизмі. Сьогодні це – найпопулярніша і найбагатша течія іудаїзму. Варто лише згадати, що серед прихильників Хабаду є багато впливових людей, наприклад, Іванка Трамп, її чоловік Джаред Кушнер, який, по суті, на це її «підсадив». Чи можна говорити, що у світі ця течія набагато впливовіша, ніж в Україні?

— До нас можуть наближатись більш впливові люди, а можуть менш впливові. До речі, останні можуть потім переходити до першої категорії. До нас різні люди приходять порадитись, хоча ми не робимо з цього особливого галасу. І хоча Україна є батьківщиною хасидизму, не можна порівнювати кількість євреїв тут і в США.

— Але при цьому у нас є 12 головних рабинів України…

— Так, але найголовнішого серед них нема. У тому, що будь-яка релігійна людина намагається когось навчити, немає нічого поганого.

— У нас були президенти, які не ухвалювали ключових рішень, не порадившись зі своїми духовними наставниками. Тобто релігійні діячі можуть дуже впливати на політику. До вас приходять політики?

— Бувають і такі випадки, про які ви згадали, але я про них достеменно не знаю (сміється). До мене приходять політики, причому дуже поважні.

— Тільки євреї?

— Ні. Бувають навіть мусульмани. Дуже багатьом людям болять речі, які стосуються не політики, а їхнього особистого життя – друзів, другої половини. До мене навіть постійно приходив консул з дуже важливої країни. В нього були питання щодо сім’ї, дітей… І якось я у нього спитав: чому ти ходиш саме до мене, ти ж навіть не єврей? Виявилось, він подивився на мої стосунки з дружиною, на наших сімох дітей, і захотів саме цього і для себе.

— Американський Newsweek якось складав рейтинг впливовості рабинів і саме лідер Хабаду зайняв в ньому перше місце. Кого б з рабинів в Україні ви на це місце поставили?

— Немає когось одного. Навіть рабин в маленькому місті дуже важливий. Якщо людина живе, наприклад, у Маріуполі і приходить до рабина, її не цікавить, наскільки впливовий рабин в Києві.

— Чи можете ви дати відповідь не лише на якесь особисте питання, а, наприклад, підказати нашим керманичам, що робити з питанням Донбасу, там досі гинуть люди? З вашого погляду, як мав би діяти Зеленський?

— Я від свого серця поважаю і люблю президента та голову його Офісу Андрія Єрмака. Я дуже поважаю пана Арсена Авакова та інших міністрів. Це – розумні люди і сильна команда. Але я не настільки володію ситуацією, аби щось їм радити. Вони знають цю ситуацію набагато краще, ніж багато хто з нас. Що я їм можу порадити?

Хабад, заснований у 1755 році рабі Шнеур-Залманом, також відомий як Хабадський хасидизм — філософський і релігійний рух в хасидизмі, течії ортодоксального юдаїзму. На сьогоднішній день Хабад є найбільшою єврейською релігійною організацією у світі. Сам термін «Хабад» є акронімом від слів «мудрість» , «розуміння» і «знання» . Протягом більше 100 років рух був головним чином сконцентрований у Любавичах — білоруському селі, яке нині знаходиться в Смоленській області Росії.

«Антисемітизму в Україні зараз нема. Проте…»

— Є тема, про яку ви можете розказати значно більше. Мова про антисемітизм. Ми дуже часто чуємо, що Україна – антисемітська країна, і у євреїв тут є проблеми. Ви вважаєте, що це правда?

— Мене питають про це дуже багато відомих іноземних ЗМІ. Україна має антисемітську історію, чого ми не можемо заперечувати. Але сказати, що зараз українці є антисемітами, було б неправдою. Звісно, всюди буває ксенофобія, є люди, які не люблять меншість, але в Україні не ставляться до євреїв якось неправильно. Про який антисемітизм можна казати, якщо президент України – єврей, якого обрали понад 70% населення? Люди б, мабуть, зважали на його національність, якби у нас була антисемітська країна.

— При цьому чомусь іноземні ЗМІ часто просять вас прокоментувати «український антисемітизм». Тобто такий стереотип існує і хтось його постійно підживлює?

— Стереотип є, бо єврейські погроми тут дійсно були і українці в них брали участь. Але сьогодні в Україні набагато менше антисемітських настроїв, ніж навіть в Європі.

— Але фактор історії навряд чи так впливає на сьогодення. Хто стоїть за мусуванням цієї теми? Буквально в листопаді минулого року Україну хотіли внести до списку країн, де спостерігається ріст антисемітизму. Щоправда, наша делегація домоглася, аби цього не сталося. Але цю тему хтось же вкидав.

— Є зацікавлена сторона у всьому цьому, але антисемітизму в Україні зараз нема. Проте мого прадіда, прабабку тут спалили, і це були не німці, а українці. Сусіди, їхні друзі.

— Це було в Ужгороді?

— Поруч з ним.

— Закарпаття – багатонаціональний регіон, ви впевнені, що це були саме українці?

— Саме так.

— Хто ж та «зацікавлена сторона», яка зараз зацікавлена в розбурхуванні міфів про антисемітизм в Україні? Росія?

— Може, і Росія. Але велика вдячність міністру внутрішніх справ: якщо є якісь антисемітські речі, він одразу включається. Я з ним в цьому плані завжди на зв’язку, він особисто допомагає.

— Можете прояснити, що ви особисто вважаєте антисемітизмом?

— Ну, наприклад, колись давно я пішов на Хрещатику у магазин мобільного зв’язку, а молода людина, побачивши мене, почала кричати «Хайль, Гітлер!». Або нещодавно в Херсоні в синагогу кинули «коктейль Молотова».

— Це надто явні прояви, ці люди могли бути просто неврівноваженими, якщо таке собі дозволяли. Натомість часто доводиться чути про високий рівень побутового антисемітизму. На нього скаржився і посол Ізраїля в Україні Йоель Ліон. Давайте пояснимо на простих доступних прикладах, чого не варто говорити і робити українцям. Ось журналісти часто пишуть про бізнес, олігархічні конфлікти, то чи буде антисемітизмом зазначати, що провідні олігархи-мільярдери в Україні – євреї?

— Думаю, це буде антисемітизмом, бо не всі провідні олігархи – євреї (сміється).

— Гаразд, ізраїльські ЗМІ складають такі списки. Інший приклад: у 90-х роках народний депутат Григорій Омельченко кожне скликання рахував кількість євреїв у Верховній Раді…

— Я тоді тут не жив, але це – явний антисемітизм. Розкажу вам історію, коли до мене прийшов один колишній міністр, який вже на той момент добряче випив. І він сказав, що саме євреї винні в погромах, що тут відбувались. Він вважав, що це нормально, коли Богдан Хмельницький просто знищив третину єврейського народу, який жив на території України. Євреям же тоді не можна було займатись нічим – ані поля обробляти, ані шити. Єдине, що можна було – займатися фінансами, оскільки це тоді вважалося принизливим заняттям. Це зараз бути бізнесменом чи банкіром – престижно.

— Часто доводиться також чути, що українці не люблять євреїв. Як ви вважаєте – чи може єврей бути українцем? І чи вважаєте ви себе українцем?

— Я вважаю себе не просто українцем, а патріотом України. Я полюбив цю країну, і Київ. І дуже багато ми робимо різного не тільки для єврейської громади, але й для країни.

«У підручниках не вистачає інформації про те, що зробили євреї для української держави»

— Ви є офіційним посланцем Любавицького ребе, штаб-квартира якого знаходиться в США. Як американські євреї ставляться до України?

— Нагадаю, що Любавицький ребе народився в Миколаєві, а його тато був головним рабином Дніпропетровська. В мене в Штатах знаходиться сім’я – мої дві доньки там живуть. Американці часто взагалі не знають, чим Україна відрізняється від Росії. Але після анексії Криму деякі люди вже більше знають про Україну. Особливо євреї. Хасидизм же почався тут – в Україні, багато рабинів тут жили. Звісно, всі знають про Умань, але є й Меджебіж – маленьке містечко в Хмельницькій області, де жив Бааль Шем Тов, який є засновником хасидизму. Будь-який навіть напіврелігійний єврей чув про таке місто, як Бердичів.

— Ви згадали про родичів в Штатах. Як вони та як ви особисто ставитесь до протестів, які прокотились там останніми тижнями?

— Вони лякають мене. Мені здається, це більше якісь політичні моменти. Дуже багато меншин не згодні з тим, як це відбувається.

— А у американських євреїв є якась консолідована позиція щодо цього?

— Нема. Є такий анекдот, що в Ізраїлі живуть лише три мільйони людей, але кожен має по десять думок. (сміється)

— Чи можна казати, що на президентських виборах в США хабадники будуть підтримувати саме Трампа?

— Ні. Хоча я особисто підтримуватиму Трампа. Нема такого, що ми йдемо на вибори як група людей. Може, в якийсь момент ми висловимо свою думку, але не буде як в Україні. Тут перед виборами до мене приходили і питали, за кого голосувати. Але не думаю, що рабин має втручатись в політику.

— Ізраїльтяни давно обурювалися тим, що в Україні ще з 2001 року діє посольство Палестинської автономії і дорікали цим, зокрема попередньому президенту Петру Порошенку. При цьому президент Зеленський зустрічався з послом Палестини і навіть пообіцяв допомогти з поставкою туди українських продуктів. Як ви до цього ставитесь?

— Президенту видніше. Якщо він вважає, що Україні треба постачати їжу іншому народу, не думаю, що хтось може йому заборонити.

— Але є ж політичний момент.

— Думаєте, Ізраїль нічого до Палестини не посилає – грошей чи продуктів? Чому Ізраїлю можна, а Україні – ні?

— Яке ваше ставлення до історії з Бабиним Яром: проєкти увічнення пам’яті оповиті гучними скандалами? При цьому в оргкомітет щодо створення меморіалу з числа рабинів входить тільки головний рабин України Яків дов Блайх.

— Там є дуже багато думок, тому краще треба дати можливість займатись цим професійним людям. Рабин Блайх – дуже розумний чоловік, і на той момент було правильно, аби він знаходився в тому оргкомітеті. Але там дійсно багато питань, в які я намагаюсь не лізти.

— Як ви оцінюєте події, що відбувалися минулого року в українському православ’ї?

— Кілька років тому я зустрічався з тодішнім міністром (євреєм, до речі), який розповів мені про свою участь в створенні нової Української православної церкви. Він дуже цим пишався. Але це дуже неправильно, коли політики починають займатись релігією. Але я дуже поважаю і Філарета, і Епіфанія, бо до них приходить багато людей.

— Нещодавно головний рабин Кривого Рогу виступив з ініціативою переглянути закон про освіту. На його думку, він порушує права нацменшин, а також не враховує в підручниках історії внесок євреїв в становлення української державності. Ви погоджуєтесь з такими претензіями?

— Не читав цього закону, але, дійсно, в підручниках не вистачає інформації про те, що зробили євреї для української держави. Як, до речі, і католики, і мусульмани.

— Ви згодні з тим, що цей закон обмежує право єврейських дітей на освіту?

— Я його не читав. І моїй молодшій дитині – 15 років, вона вчиться за кордоном. Але у моєї дружини є власна школа і ми б хотіли, аби в закони додали більше про єврейське життя в Україні.

«Перегляд телевізора ми в нашій родині не вітаємо»

— Як ви оцінюєте діяльність парламентської групи зв’язків з Ізраїлем? Це ефективний інструмент чи пережиток минулого? Раніше її традиційно очолювали депутати-євреї, але зараз, окрім «слуги народу» Олександра Куницького, який мав (або досі має) громадянство Ізраїлю, співголова в групі його колега по фракції Данило Гетьманцев, який, здавалося б, до Ізраїлю раніше стосунків не мав.

— Пан Куницький є чудовим парламентарем, пан Гетьманцев теж – хороша людина. Я не знаю, що Куницький робить у Верховній Раді, але він дуже допомагає українцям, які знаходяться в Ізраїлі, якщо їм необхідна така допомога. Ми вперше за 28 років незалежності вшанували пам’ять жертв Голокосту в Верховній Раді за присутності народних депутатів. Це була важлива подія для всіх євреїв України – вона, до речі, продемонструвала, що Україна є лояльною країною і тут немає антисемітизму.

— Нещодавно на Netflix вийшов серіал «Неортодоксальна», який знятий за однойменною книгою, що свого часу дуже не сподобалась хасидській громаді. За сюжетом героїня тікає з закритої ортодоксальної хасидської комуни. Хабадисти ж вважаються дуже прогресивною течією, яка, зокрема, заохочує користування новими благами цивілізації. Чи нема у вас через це певних суперечок з більш ортодоксальними течіями іудаїзму?

— Коли Любавицького ребе запитали багато років тому про те, що інші течії забороняють користуватись телевізорами та комп’ютерами, той відповів так: якщо Всевишній послав це у цей світ, треба це правильно використовувати. У нас вдома телевізора як такого нема, тобто він є, але ми можемо показувати дітям по нього через відеомагнітофон лише певні програми, які не завдадуть їм шкоди. І сьогодні багато успішних людей намагаються так робити з дітьми.

— А у вашої наймолодшої дитини, якій 15 років, є смартфон?

— Так.

— Але ж ви не контролюєте, куди вона з нього заходить?

— Звісно, ні. Хоча в Ізраїлі, до речі, навіть є кілька веб-провайдерів, які роздають «кошерний Інтернет» з певними обмеженнями. Але я не контролюю, що діти дивляться в своєму смартфоні – обмежити їх від цього світу ми не зможемо. Ми хочемо, аби наші діти отримали добру освіту, добре виховання. Просто щоб контролювати виховання, ми не можемо його довірити комусь іншому. А ви ж розумієте, яке буде виховання, якщо довірити це телебаченню. Не хочу ні про кого сказати нічого поганого, але у себе вдома ми перегляд телевізора не вітаємо.

— Ви родом з Ужгорода, а для рабинів дуже важливо продовжити справу своїх пращурів. Чому ви стали рабином не в Ужгороді, а в Києві.

— Я дуже хотів стати рабином в Ужгороді і приїхав в Україну з Ізраїлю якраз для цього. Мені коштувало великих зусиль вмовити переїхати свою дружину. Наші сім’ї хоч і родом з Радянського Союзу, але виїхали ми звідти дуже маленькими. Але мені сказали, що в Ужгороді дуже маленька громада і майже нема євреїв, і так вийшло, що я залишився в Києві.

— Але ви Ужгород не забуваєте. Там є історія з філармонією, яка колись була синагогою. Євреї домагаються повернути її? Ви звертались до влади з цього приводу?

— Зверталися, але зараз я не володію ситуацією там. Кілька років тому я зустрічався і з мером міста, і з губернатором, і певний рух був. В Ужгороді зараз молодий та дуже енергійний рабин, який робить все, що може.

— І наостанок – чи багато відомих українських бізнесменів відносяться до Хабаду?

— В єврейській традиції різниця між течіями дуже маленька. Нема такого, як в інших релігіях, аби одна течія ненавиділа іншу. І якщо один бізнесмен сьогодні приходить до громади Хабад, то завтра він може піти до іншої. З усіма цими бізнесменами я знаходжусь на зв’язку. Я зараз не оцінюю їх як бізнесменів, але всі вони – хороші люди. І Пінчук до мене приходив, і Боголюбов, і Фельдман, і з Коломойським ми були в хорошому контакті. В цій кімнаті сиділи дуже багаті та відомі люди.

— У деяких з персон, яких ви назвали, були корпоративні конфлікти між собою. Чи були випадки, коли вони намагались вирішити проблему через вас як посередника?

— Не через мене, але знаю, що двоє з них ходили до рабина за кордоном, аби вирішити свої питання.

Враховуючи, що потім дехто з них зустрічався ще й у Лондонському суді, той рабин їм не дуже допоміг.

Коли людина йде до рабина, вона має сприймати його рішення. Але буває, що людина не згодна з цим і далі продовжує свій шлях.

Павло Вуєць, Джерело: Главком

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *