Як майбутній патріарх РПЦ у ворожки Джуни лікувався Знаменита цілителька лікувала майбутнього патріарха Кирила і проводила сеанси телекінезу у його резиденції

На початку 1980-х екстрасенс Джуна увірвалася до совєцького бомонду. Вона лікувала поета Вознєсєнського і сатирика Райкіна, майбутнього патріарха Кіріла та інших митрополитів. Вершиною її діяльності стало «лікування» Брєжнєва і Андропова. Знаменита цілителька лікувала майбутнього патріарха Кіріла і проводила сеанси телекінезу у його резиденції.

Перша стаття про феномен цілительки Джуни Давіташвілі вийшла влітку 1980 року у «Комсомольській правді», через півроку – в журналі «Огоньок». Ці публікації піднесли ворожку до совєцького бомонду, її уваги стали домагатися сотні відомих людей. Різко проти діяльності Джуни виступив науковий світ СССР. Письменник Лєв Колодний, що близько знав цілительку, написав про неї книгу «Джуна. Таємниця великої цілительки», у якій він розповідає про її дорогу на верх у першій половині 1980-х.

«Джуні вдалося за рік у Москві привернути до себе загальну увагу не тільки хворих. Її з радістю відвідували, щоб просто поспілкуватися, ті, кого не треба було переконувати у її винятковості. Вона відвідувала будинки самих високопоставлених осіб у СРСР. Здійснювала те, що не могли Нінель Кулагіна і Роза Кулєшова (екстрасенси 1960-70-х). Я супроводжував її у провулок у Пречистенки, де живуть патріархи РПЦ.

Чекав її півгодини в машині у дворі садиби. З покоїв патріарха Пімєна вийшла сяюча з подарунком – золотим блюдцем, мініатюрної чашкою і ложечкою. Іншим разом відвезла звідси ікону святої Євгенії. У травні 1981 року приймала вдома на вулиці Вікторенко ректора Ленінградської духовної академії і семінарії Владіміра Міхайловіча Гундяєва, владику Кіріла, майбутнього патріарха Московського і всієї Русі, а в червні гостювала на його запрошення у Лєнінграді і Комаровому. Восени запросили в Зоряне містечко на зустріч з космонавтами.

Їздив я з нею на Смоленську площу, її зустрічали біля службового входу міністерства зовнішньої торгівлі СРСР і супроводжували в кабінет заступника міністра Юрія Брєжнєва, сина Лєоніда Ілліча. Приймав Джуну міністр МВС Ніколай Щолоков. На вулицю Горького вона відправлялася до багатоповерхового будинку, де жив Алєксандров-Агєнтов, помічник з міжнародних питань Генерального секретаря ЦК КПРС.

Як вийшло, що глава партії і держави раптом сам зателефонував голові Комітету з питань науки і дав доручення, якого так домагалася Джуна?

Сам Брєжнєв подзвонив несподівано Байбакову. Чому? На це питання пізніше відповів сам Байбаков: «Якось після здачі проєкту чергового плану розвитку народного господарства я вирішив відпочити кілька днів у підмосковному санаторії «Сосни». Тут я зустрів Аркадія Райкіна і його дружину. Обидва вони виглядали старими. Я насилу їх впізнав. Аркадій Ісаковіч сказав мені, що був тяжко хворий, пролежав у лікарні майже три місяці, а його дружина Рома перенесла інсульт, у результаті чого втратила мову. Лікарі так і не змогли допомогти. Дізнавшись, що я знайомий з Джуною, Райкін попросив мене посприяти у зустрічі з нею, мотивуючи тим, що йому відомо: Джуна вилікувала багатьох людей. Я обіцяв допомогти.

Наступного дня Джуна у супроводі мого сина Сєргєя приїхала в «Сосни». Я тут же повів її до Райкіних, а ми з головною лікаркою будинку відпочинку зайшли до його кабінету і стали розмовляти про екстрасенсів, до яких вона ставилася позитивно.

Минуло понад 40 хвилин, але Джуна від Райкіна не виходила. Це мене дещо стурбувало, адже зазвичай сеанс з одним пацієнтом триває від 10 до 15 хвилин. Я постукав у двері і увійшов до номеру. Аркадій Райкін зовсім змінився. Він випростався і здавався сантиметрів на десять вище, обличчя його порожевіло. І було радісним. Він сказав, поклавши руки на груди: «Я не відчуваю свого серця і готовий летіти в космос». Джуна тим часом закінчувала сеанс з Ромою. Протягом місяця подружжя Райкіних проходило лікування у Джуни. Аркадій Ісаковіч став набагато краще себе почувати, а у його дружини відновилася мова».

Повний вдячності він попросив Байбакова допомогти зустрітися з Брєжнєвим, щоб «розповісти йому про чарівницю і допомогти їй отримати прописку в Москві».

Знаючи, що Брєжнєв був хворий і не кожен день з’являється на роботі, я порадив Райкіну написати листа на ім’я Лєоніда Ілліча і обіцяв передати його послання. Наступного дня цей лист за сприяння одного з помічників Брєжнєва, який також лікувався у Джуни, опинився на столі Генерального секретаря».

Тим помічником був Андрєй Алєксандров-Агентов, мешканець вулиці Горького. До нього Джуна приїжджала додому, лікувала у квартирі його і дружину.

– Я відніс листа до приймальні ЦК на Старій площі, – розповів мені Аркадій Ісаковіч – як і Алєксандров-Агентов, житель вулиці Горького.

З Лєонідом Іллічем він знайомий з 1941 року. Трупу театру в перший день війна застала на гастролях у Дніпропетровську (м. Дніпро – ред.), там секретарем обкому партії був Брєжнєв, який не пропускав концерти Райкіна. Він допоміг артистам терміново повернутися до Ленінграду, прийшов на вокзал проводжати. У дні війни знайомство продовжилося на «Малій землі», де Райкін виступав перед боями. При зустрічах Брєжнєв завжди питав, чи не потрібно йому чимось допомогти. І допоміг, коли у Райкіна почалася конфронтація з владою Лєнінграда, отримати квартиру на вулиці Горького, де ми зустрілися, і колишній кінотеатр в Мар’їній Рощі.

Чекати відповіді Райкіну не довелося. Брєжнєв сам подзвонив і запитав: «Як здоров’я?». Аркадій Ісакович відповів:

– Завдяки Джуні – добре.

Попросив допомогти їй отримати житло у Москві, розповів про роботу у поліклініці Держплану СССР, послався на сприятливу думку Н.К.Байбакова.

– Ну, що ж, якщо вона тобі допомогла, ми їй допоможемо, – ухвалив Брєжнєв, додавши, що історія з кібернетикою і генетикою дечому нас навчила.

Одною розмовою не обмежився. Подзвонив Байбакову:

– Коля, що за баба ця Джуна? Ти її пробував? Що вона хоче?

Я відповів, що лікувалася моя дружина, – цитую знову мемуари, – а не я. Розповів про феноменальні здібності Джуни і запропонував йому ознайомитися з цілою текою відгуків її пацієнтів. На що Брєжнєв відповів:

– Посилати нічого не треба, а краще скажи, що потрібно для нормальної роботи Джуни? Візьми її під своє крило.

Я висловив два прохання. Перше – прописати Джуну в тимчасово наданій квартирі. Для цього потрібно було подзвонити голові виконкому Моссовіта Промислову, який не дозволяв прописку через заперечення міністра охорони здоров’я СССР Петровського (який вважав, що Джуна – шарлатанка). І друга – зобов’язати Академію медичних наук провести дослідження методу безконтактного масажу і дати висновок про доцільність його застосування.

«Наступного дня Джуна отримала дозвіл на прописку у Москві, а через кілька днів мені зателефонував перший заступник міністра охорони здоров’я С.І.Бурєнков з проханням прийняти його і президента Академії медичних наук Н.Н.Блохіна. Вони хотіли поговорити про діяльність Джуни Давіташвілі».

У результаті Джуну було влаштовано старшим науковим співробітником до Інституту радіотехніки й електроніки. Вона отримала власну лабораторію – біоелектроніки. Їй виділили ліміти на кошти для закупівлі приладів вітчизняних та імпортних, а також ЕОМ».

ПерекладПрихильники Автокефалії. Джерело credo.press.

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *