«Іхтамнєти» в рясах. Навіщо в РПЦвУ вирішили засудити журналістів через вірус У РПЦвУ (УПЦ МП) — наступна серія драми «Вірус і церква». Тепер владики шукають спосіб ухилитися від необхідності визнати, що помилялися в галузі карантину. І готові заради цього поставити на карту репутацію церкви

Ледь оговтавшись від хвороби, викликаної вірусом COVID-19, намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло (Лебідь) подав до суду на «5 канал» за публікацію інформації про те, що він нібито закликав віруючих приходити в храми, ігноруючи карантин. А митрополит Онуфрій, відповідаючи на питання журналістів, назвав епідемію в Лаврі звичайним сезонним захворюванням.

Владика Павло, як завжди, на висоті. Його, здається, не турбує, що в розпорядженні телеканалу (і, думаю, не тільки «Пятого») є відеозапис його запрошення вірним «приходити, незважаючи ні на що». І навіть те, що серед братії і семінаристів багато хворих і є померлі, його турбує менше, ніж те, що монастир зазнав збитків, оскільки був закритий владою на карантин.

Можна було б уявити владику Павла в якості зайця на барабані  чим гірше ситуація, тим голосніше він бє ногами. Крім того, йому не вперше перекладати відповідальність за свої проколи на журналістів. А що? Так всі роблять. І мішень вибрав політично грамотно: хто тільки не написав / показав / розповів про його заклики приходити в храми, ігноруючи карантин, але в суд владика тягне саме «Пятий»  канал Петра Порошенка. Він прекрасно знає, що українська влада використовує будь-який привід, щоб штовхнути колишнього президента,  і пропонує владі свій черевик. Ми, мовляв, союзники, нам є проти кого дружити  так навіщо ж нам сваритися через дрібниці?

Але до цього простого меседжу все не зводиться. Владика Павло не заєць  з усіх можливих типів захисту він завжди вибирає сициліанський. І в медіаскандалах він як риба у воді. All publicity is good publicity: поки ти на екранах  неважливо, в якій якості і з яким меседжем, публіка любить очима, а не вухами,  ти залишаєшся в політичній обоймі, ти вважаєшся впливовим, тобі дають гроші і не дають скривдити. Владика Павло в повній мірі людина українського політичного істеблішменту  з його зухвалими манерами, тонко розрахованим божевіллям в промовах, неприхованою розкішшю і впевненістю в тому, що він міцно тримає Бога за бороду. І навіть з тією роллю, яку він грає багато років і з незмінним успіхом, він органічно вписується в наш політичний бомонд.

Судовий позов від владики Павла можна було б вважати черговою витівкою в цьому дусі. І ми б так і вчинили, якби його не підтримав особисто глава церкви  митрополит Онуфрій. Як ви памятаєте, на час Великодня предстоятель УПЦ МП зник з радарів  пішов в затвор. Пройшов навіть слух, що він підхопив коронавірус  не виключено, що від свого головного спонсора і радника Вадима Новинського, який якраз напередодні Великодня повідомив про позитивний тест на COVID-19. Але ось вони знову на публіці і знову разом  Шерочка з машерочкой  прибули покладати квіти до памятника Невідомого солдата. А тут, розумієте, журналісти (знову!)  цікавляться, як йдуть справи з епідемією в Лаврі.

І Онуфрій, сам щойно повернувся з карантину, в супроводі «коронавірусного» нардепа відповідає, що ніяких приводів для занепокоєння немає. Це просто сезонне загострення, нічого особливого  «ми всі хворі». Була, розумієте, зима, а тепер, бачите, майже літо  ось і хворіють люди, як зазвичай. У кого вухо болить, у кого нога. А ви відразу  коронавірус!

В іншій ситуації можна було б сказати, що владика не те щоб збрехав  просто не дуже витончено ухилився від відповіді. Але зухвалий ковідіотізм предстоятеля церкви дуже погано виглядає на тлі інформації про тих, що заразилися і померлих, що надходить з лаври та інших монастирів і парафій МП. Як виглядало б командування, яке заперечує факт війни, коли з лінії фронту щодня приходять зведення про вбитих і поранених?

Втім, хіба ми не знаємо, як воно виглядає? Просто коли в «іхтамнєтов» починають грати люди в церковних вбраннях, все ще відчуваєш не шок, звичайно, але цілком певний душевний дискомфорт. Коли бреше політик  це можна списати на дипломатію, інтриги. А коли бреше служитель церкви  це як називається? Не думаю, що це богословське питання.

Виступи владики Павла та митрополита Онуфрія перетинаються і збігаються в одній важливій точці  обидва йдуть у відмову. Вони не тільки не збираються визнавати, що неправильно оцінили загрозу епідемії, за що багато віруючих, кліриків, ченців і студентів семінарії поплатилися здоровям, а то й життям. Відмовою визнавати власні прорахунки нас не здивуєш  ми й самі це непогано вміємо. Але керівництво УПЦ МП шукає притулок у брехні, на цей раз, відвертої до цинізму.

Як це позначиться на церкві? На її авторитеті? На її місії, врешті-решт? Церква, яка бреше в очі,  це і є «істинна церква» епохи постправди?

Всупереч багатьом прогнозам і очікуванням, УПЦ МП навряд чи постраждає. В тому сенсі, що поведінка її священноначалія не стане приводом для віруючих і цілих парафій переходити в ПЦУ  такі припущення висловлювалися. Як точно помітив колишній священник і колишній глава пресслужби УПЦ МП, а нині священик ПЦУ о. Георгій Коваленко, «вірні Московського патріархату залишаться вірними Московського патріархату». УПЦ МП згуртована, як ніколи. З неї пішли майже всі хиткі, а ті, хто залишився, давно і міцно переконали себе в тому, що ця церква «правильна», а також знайшли для себе відмовки і виправдання, що дозволяють ігнорувати дивацтва власного священноначалія або навіть підтримувати його. І навіть якщо вони будуть до глибини душі обурені ковідо-дисидентством свого священноначалія, це не стане для них поштовхом до переходу в Православну церкву України. ПЦУ для них  питання закрите. У самому крайньому випадку, найвразливіші можуть просто піти. Але не перейти.

Але збиток, хоч він і не піддається інвентаризації, завдано чималий. Керівництво УПЦ МП можна було зрозуміти і частково виправдати в тому, що стосується політичних питань. Їх небажання помічати російську агресію, їх радикальний протест проти автокефалії та ПЦУ  все це можна пояснити. Але політика щодо епідемії та карантину  просто дивовижний приклад саморуйнування. Якщо удар Томосу був нанесений церкві ззовні, і як будь-який удар ззовні, він має позитивні наслідки  консолідацію вірних, то офіційне ковідо-дисидентство церковного керівництва  це удар головою об стінку. Це розділило церкву зсередини  на тих, хто прийняв карантин, погодившись не тільки з українською владою, а й з патріархом Московським, і на тих, хто пішов у відмову (а там  і на лікарняне ліжко) разом з Київською митрополією і головними монастирями країни, зате всім показали, як вони «тверді в вірі».

УПЦ МП від цього, звичайно, не розвалиться. І митрополит Київський навряд чи поплатиться за свою впертість кріслом  патріарху Московському зараз не до нього, у нього і ближче, прямо в Росії повно таких же ковідіотов в чинах. Але ця історія, яка почалася зі звичайної помилки, а переросла в неприкриту брехню, маргіналізує УПЦ МП. Так, вона збереже свої парафії і буде і далі наполягати на тому, що вона сама численна (всі знають, що порахувати справжню кількість віруючих неможливо). Вона напевно збереже популярність у телеканалів  публіка любить клоунів. Їй навіть як і раніше будуть виділяти вертольоти для обльотів міст з іконами  з тієї ж причини. Але приймати все це всерйоз вже просто неможливо. Широка публіка мала можливість переконатися в тому, що церковні владики  включаючи ідеальних ченців  брешуть. А якщо вони брешуть з приводу епідемії  приносячи при цьому в жертву здоровя і життя побратимів  немає ніякої причини вірити їм і з будь-яких інших приводів.

Катерина ЩОТКІНА, dsnews.ua

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *