Московія століттями перековувала українців на холопів брехнею про «Киевскую Русь – колыбель трех народов»

Оце дізналися, що в одному з найпрестижніших університетів Канади – Альбертському університеті – перекладають англійською праці Михайла Грушевського.

І, звісно ж, пораділи за таку достойну популяризацію спадщини видатного українського вченого, або – як точно означив професор Ярослав Дашкевич – «Найбільшого нашого історика. Більшого від якого не було».

Чи не найважливішою заслугою Грушевського перед Україною та українцями є спростування головного імперського міфу про «общерусскую историю».

Нагадаємо, що Московія століттями перековувала українців на холопів брехнею про «Киевскую Русь – колыбель трех народов», «единую древнерусскую народность» і «общий древнерусский язык».

Грушевський блискуче спростував це безглуздя, науково обґрунтувавши концепцію самостійного історичного розвитку українського народу: «Общерусскої» історії не може бути, як нема «общерусскої» народності… Ми знаємо, що Київська держава, право, культура були утвором одної народності, українсько-руської, Володимиро-Московська – другої, великоруської!»

Інакше кажучи, Грушевський науково довів, що Україна є спадкоємицею тисячолітньої Русі – наймогутнішої держави європейського середньовіччя – і що ця держава насамперед пов’язана з українським етносом.

На противагу імперському терміну «Киевская Русь» видатний історик запровадив назви «Київська держава» або «Україна-Русь». Власне, саме так називається його знаменита десятитомна праця – «Історія України-Руси».

У радянські часи за читання цієї історії можна було потрапити і за ґрати. Але вже 1991 року саме ці наукові висновки Грушевського лягли в основу тексту Акту проголошення незалежності, де було чітко обумовлено: «…продовжуючи тисячолітню традицію державотворення в Україні…»

Відтоді минуло вже 29 років. Але чимала кількість громадян України дотепер нічогісінько не знає про науку Грушевського. І ментально продовжує сидіти в імперській «колисці трьох братніх народів» – «Київській Русі». А відтак збагнути значення слів «тисячолітня традиція державотворення України» не може апріорі.

І це не дивно, адже на популяризацію московських міфів сьогодні в Україні фактично продовжує працювати велика кількість державних інституцій та установ. І між ними особливе місце посідають працівники українських музеїв. Не всі. Лише ті, які за майже 30 років так і не змогли вийти зі стану москвоцентричного трансу і – відповідно – зрозуміти державну важливість вчення Грушевського.

Для прикладу подаємо посилання на сайти кількох найвідоміших музеїв української столиці (станом на момент публікації цієї статті):

– Національний заповідник «Софія Київська»: «Софія … дійшла до наших часів з героїчної билинної доби Київської Русі, доби Володимира Великого і Ярослава Мудрого».

– Національний заповідник «Києво-Печерська лавра»: «Виникнення Києво-Печерського монастиря обумовлене політичними, економічними, соціальними та культурними наслідками хрещення Київської Русі»

– Національний музей історії України: Ранні слов’яни та Київська Русь

І на кого ж – дозвольте запитати – розраховані такі формулювання? Адже українські школярі вже давно вивчають історію держави на основі наукових висновків Грушевського і саме тому у навчальній програмі Міністерства освіти та науки України зазначено:

«Орієнтовний перелік важливих фактів (явищ) історії України для роботи зі шкалою часу:

Київська держава (княжа Русь-Україна. ІХ–ХІІІ ст.); Королівство Руське (Галицько-Волинська держава. ХІІІ – середина ХІV ст.); Козацька республіка / Військо Запорозьке / Гетьманщина (середина ХVІ – ХVІІІ ст.); творення нової України, держава Україна (ХІХ–ХХ ст.)»

Якщо музейники ігнорують наукові висновки Грушевського і нехтують програмами Міносвіти, то з яких джерел вони беруть інформацію?

Виявляється з «Большой Советской Энциклопедии». Саме на скрижалях цього видання термін «Киевская Русь» донині живе і процвітає і надійно тримає основи «общерусской истории»:

Киевская Русь, раннефеодальное государство 9 – начала 12 вв., …За время существования К. Р. восточнославянские племена сложились в древнерусскую народность, ставшую впоследствии основой для формирования трёх братских народностей – русской, украинской и белорусской.

Истоки общности и дружбы русского, украинского и белорусского народов восходят к периоду К. Р. С этого времени ведет свое начало сознание единства происхождения, историко-культурной и этнической близости, родства и неразрывной связи всех частей возникшего в дальнейшем Российского государства.

Цілком очевидно, що ставлення шанувальників «Кіевской Русі» до наукової спадщини Грушевського також обумовлено трактуванням його вчення в «Большой советской энциклопедии»:

Грушевский Михаил Сергеевич – украинский буржуазный историк …научное значение трудов Г. ограничено тенденциозностью в отборе и обобщении фактов, националистической интерпретацией источников. Г. враждебно относился к марксизму. …В работах Г. украинский народ противопоставляется русскому, игнорируется их историческая близость.

Отже, повертаючись до новин із Альбертського університету, можна ще раз порадіти, що наукова спадщина Михайла Грушевського, «найбільшого нашого історика», стає доступною для англомовних читачів.

І вкотре констатувати, що для більшості відвідувачів українських музеїв наука Грушевського про державну історію України лишається недоступною.

З тієї причини, що шанувати і популяризувати історію Грушевського можуть лише вільні громадяни. Громадяни, які не закуті у кайдани радянського ідеологічного рабства. На превеликий жаль, серед працівників українських музеїв – попри 29-й рік проголошення незалежності і 7-й рік російської агресії – таких поки що одиниці.

Ірина Костенко, Ірина Халупа, журналісти, Радіо Свобода

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *