Після отримання Томосу про автокефалію, вороги самостійності Української Церкви ставили під сумнів канонічність її єрархів. Вони, мовляв, не мають канонічної спадковості від канонічних Православних Церков, бо єпископи отримали хіротонію (висвячені в єпископський сан) або не «так як треба», або не «такими єрархами». Духовний Фронт України вирішив за допомоги єпископа Рівненського і Сарненського Гавриїла розібратися в ситуації на прикладі Української Автокефальної Православної Церкви, єрархи якої влилися в ряди Православної Церкви України.

Почнемо трохи з історії. УАПЦ мала три формації:

  • з 1919 року до моменту знищення її “совєтами”;
  • формація під час Другої світової війни — відродження УАПЦ;
  • на початку відродження незалежності України в кінці 1980-х років.

«У 1942 році, коли Німеччина захопила Україну, був утворений Райхскомісаріат Україна з центром у Рівному. Тоді на бажання місцевого духовенства була відроджена УАПЦ. Я спеціально вжив термін відродження – не утворена, а відроджена канонічно. З дозволу німецької влади, яка тоді була в Україні, Польська Автокефальна Православна Церква почала рукопокладати єпископів для УАПЦ. Були хіротонізовані перші канонічні єпископи для УАПЦ», – каже єпископ Гавриїл. І вказує на схему, розміщену на сайті Вселенського Патріархату.

Чим вона для нас важлива? Бачимо дарування автокефалії Польській Автокефальній Православній Церкві в 1924 році. А від неї потім йде синя лінія – 1942 рік – там далі йде УАПЦ.

Мстислав (Скрипник)

«Без другої формації ми не зрозуміємо третю формацію. Саме в часи другої формації УАПЦ отримала більше десяти єпископів. Усі були рукопокладені канонічним чином. Серед тих був і Мстислав (Скрипник). Це був 1942 рік – час його хіротонії. Його рукопокладали в стелобаті Андріївського храму Києва, що існує донині», – зазначає єпископ.

А потім приходить 1944 рік – приходить совєтська влада, армія. І в УАПЦ розуміють, що не буде їм життя. І були змушені покинути батьківщину: хто у Францію, хто в Канаду, хто в Америку, хто в Австралію.

«І приходить 1989 рік – знову відродження УАПЦ. Але відродження відбулося, як ми знаємо, трошки не в канонічний шлях. І ось коли Мстислава вибирають [патріархом — ред.] УАПЦ, він вирішує канонічно виправити ситуацію в УАПЦ, тому він приїжджає в 1991 році [з США до України — ред.]», – нагадує єпископ Гавриїл.

Антоній (Щерба)

1991 рік. Мстислав приїжджає до України разом з єпископом Антонієм (Щерба). (Зараз владика Антоній — митрополит, першоєрарх Української православної церкви в США). І вони рукопокладають трьох єпископів. З них нам цікавий Полікарп (Пахолюк).

«Потім він [Полікарп — ред.] бере участь в хіротонії Михаїла (Дудкевича). Він ніс канонічну лінію [рукоположень — ред.] від Польської церкви. Дудкевич брав участь в хіротонії Феоктиста (Пересада). Михаїл і Феоктист беруть участь в хіротонії Ігоря (Ісіченка), який зараз живе в Харкові. І бачимо як канонічна лінія доходить і до Макарія (Малетича)», – зазначає єпископ Гавриїл.

І це дуже важливо: в хіротонії Макарія (Малетича) є апостольське приємство, є канонічна лінія. І ця канонічна лінія йде від Мстислава через Полікарпа, Ігоря (Ісіченка) і так далі до Макарія (Малетича). У нього є канонічна лінія від Польської Автокефальної Православної Церкви.

Макарій (Малетич)

«Ось в цьому сама суть. Що він не є «самосвят», як кажуть деякі. І таким чином владика Макарій немає жодних проблем з апостольською спадковістю», – наголошує єпископ Гавриїл.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

%d блогерам подобається це: