Від Мстислава до Макарія: Апостольська спадковість УАПЦ

Після отримання Томосу про автокефалію, вороги самостійності Української Церкви ставили під сумнів канонічність її єрархів. Вони, мовляв, не мають канонічної спадковості від канонічних Православних Церков, бо єпископи отримали хіротонію (висвячені в єпископський сан) або не «так як треба», або не «такими єрархами». Духовний Фронт України вирішив за допомоги єпископа Рівненського і Сарненського Гавриїла розібратися в ситуації на прикладі Української Автокефальної Православної Церкви, єрархи якої влилися в ряди Православної Церкви України.

Почнемо трохи з історії. УАПЦ мала три формації:

  • з 1919 року до моменту знищення її “совєтами”;
  • формація під час Другої світової війни — відродження УАПЦ;
  • на початку відродження незалежності України в кінці 1980-х років.

«У 1942 році, коли Німеччина захопила Україну, був утворений Райхскомісаріат Україна з центром у Рівному. Тоді на бажання місцевого духовенства була відроджена УАПЦ. Я спеціально вжив термін відродження – не утворена, а відроджена канонічно. З дозволу німецької влади, яка тоді була в Україні, Польська Автокефальна Православна Церква почала рукопокладати єпископів для УАПЦ. Були хіротонізовані перші канонічні єпископи для УАПЦ», – каже єпископ Гавриїл. І вказує на схему, розміщену на сайті Вселенського Патріархату.

Чим вона для нас важлива? Бачимо дарування автокефалії Польській Автокефальній Православній Церкві в 1924 році. А від неї потім йде синя лінія – 1942 рік – там далі йде УАПЦ.

Мстислав (Скрипник)

«Без другої формації ми не зрозуміємо третю формацію. Саме в часи другої формації УАПЦ отримала більше десяти єпископів. Усі були рукопокладені канонічним чином. Серед тих був і Мстислав (Скрипник). Це був 1942 рік – час його хіротонії. Його рукопокладали в стелобаті Андріївського храму Києва, що існує донині», – зазначає єпископ.

А потім приходить 1944 рік – приходить совєтська влада, армія. І в УАПЦ розуміють, що не буде їм життя. І були змушені покинути батьківщину: хто у Францію, хто в Канаду, хто в Америку, хто в Австралію.

«І приходить 1989 рік – знову відродження УАПЦ. Але відродження відбулося, як ми знаємо, трошки не в канонічний шлях. І ось коли Мстислава вибирають [патріархом — ред.] УАПЦ, він вирішує канонічно виправити ситуацію в УАПЦ, тому він приїжджає в 1991 році [з США до України — ред.]», – нагадує єпископ Гавриїл.

Антоній (Щерба)

1991 рік. Мстислав приїжджає до України разом з єпископом Антонієм (Щерба). (Зараз владика Антоній — митрополит, першоєрарх Української православної церкви в США). І вони рукопокладають трьох єпископів. З них нам цікавий Полікарп (Пахолюк).

«Потім він [Полікарп — ред.] бере участь в хіротонії Михаїла (Дудкевича). Він ніс канонічну лінію [рукоположень — ред.] від Польської церкви. Дудкевич брав участь в хіротонії Феоктиста (Пересада). Михаїл і Феоктист беруть участь в хіротонії Ігоря (Ісіченка), який зараз живе в Харкові. І бачимо як канонічна лінія доходить і до Макарія (Малетича)», – зазначає єпископ Гавриїл.

І це дуже важливо: в хіротонії Макарія (Малетича) є апостольське приємство, є канонічна лінія. І ця канонічна лінія йде від Мстислава через Полікарпа, Ігоря (Ісіченка) і так далі до Макарія (Малетича). У нього є канонічна лінія від Польської Автокефальної Православної Церкви.

Макарій (Малетич)

«Ось в цьому сама суть. Що він не є «самосвят», як кажуть деякі. І таким чином владика Макарій немає жодних проблем з апостольською спадковістю», – наголошує єпископ Гавриїл.

Tagged:

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *