Глибоко схвилював мене прихід колядників, серед котрих немає багатьох: чи в могилах лежать, як Алла Горська, чи живі, але далеко від нас, але я радий, що слово, душа і стійкість українців живуть… , – такими словами 1973-го привітав колядників письменник Борис Антоненко-Давидович.

У наші дні, прогулюючись новорічно-різдвяними ярмарками чи то Києва, чи Львова, звичними для нас є співи та звучання колядок.

Новорічна ялинка, запах ґлінтвейну та усміхнені обличчя довкола аж ніяк не поєднуються з тим, що ще якихось 40-50 років тому за ці ж співи колядок на тих самих вулицях Львова, Києва чи Одеси можна було бути затриманим міліцією, “вилетіти” з університету, а іноді й відбутися ув’язненням.

Представники дисидентського руху об’єднались задля «тихого спротиву» радянському режиму, випускаючи «самвидав», проводячи творчі вечори, відновлюючи українські звичаї та традиції, зокрема й співи колядок та щедрівок. У брежневські часи після так званої хрущовської відлиги система почала активно «закручувати гайки» за вільнодумство.

ТСН.ua спільно з Центром досліджень визвольного руху представляє спецпроєкт про святкування Різдва у СРСР і переслідування репресивною системою українців.

Радянські спецслужби зацікавились колядниками 1966-го. У доповіді КГБ керівнику Компартії України Петру Шелесту йшлось про те, що традиція стала носити «провокативний план».

«У Комітет держбезпеки при Раді Міністрів УРСР надходять дані про те, що окремі особи з творчої інтелігенції та студентської молоді Києва обговорють питання про відвідування в новорічну ніч квартир керівників Партії та Уряду УРСР зі співами колядок та читанням віршів», – доповідав голова КГБ.

Найбільше налякало «кагебістів» саме бажання колядників відвідати республіканське керівництво. Також «комітетники» розуміли, що дисиденти будуть колядувати «ідеологічно небезпечні», а не «ідеологічно правильні» колядки.

Наступне повідомлення КГБ про колядування датоване 31 грудня 1971 року: «Оперативним шляхом отримані дані про те, що націоналістично налаштовані особи мають намір організувати з числа студентів Київського державного університету, політехнічного інституту та творчої інтеліґенції групи для проведення колядок на Русанівці, Дарниці, Святошині, Академмістечку, а також у центрі міста Києва».

Колядники провели репетиції та розділилися на три «ватаги» (так спецслужби іменували групи колядників), які мали колядувати за визначеними адресами. Першу «ватагу» повів фізик Адам Рудчик («старший науковий співробітник інституту ядерної фізики, кандидат фізико-математичних наук, член КПРС»), відвідуючи домівки науковців у Святошині й Академмістечку.

Другою керувала художниця Людмила Семикіна («виключена зі Спілки художників за підписання колективного листа на захист осіб, засуджених за антирадянську діяльність»). Колядники відвідали житлові будинки письменників, журналістів, науковців тощо.

Третю ватагу очолив колишній керівник хору «Гомін» Леопольд Ященко («виключений зі Спілки композиторів України, ніде не працює»). Вони колядуватимуть у центрі Києва – в житлових будинках композиторів, художника та інших.

«Колядки зазначеними особами можуть бути проведені в новорічну ніч, а також в ніч проти 7 січня 1972 року. Крім того, учасники колядок планують зібратися 1 січня 1972 року о 18 годині біля ялинки, встановленої на площі близько філармонії, а потім попрямувати колядувати за заздалегідь обраними адресами», – йшлось у доповідній.

Колядники також планували відвідати помешкання знаних людей: відомої співачки Діани Петриненко, видатних художників Михайла Дерегуса, Аркадія Штогаренка, академіків Митрофана Пасічника, Остапа Парасюка, колишнього в’язня ГУЛАГу письменника Бориса Антоненка-Давидовича, відомих літературознавців Євгена Шабліовського та Микити Шумила, історикині й письменниці Олени Апанович та інших.

Колядування відбулося за планом. 10 січня 1972 року КГБ вже інформував Петра Шелеста, зокрема про певні моменти, що були під час колядування і могли його зацікавити:

«…31 грудня відомий органам КГБ Сверстюк, звертаючись до групи колядників, які відвідали його квартиру, виголосив привітання, демагогічно закликаючи «любіть Україну, нікому не дайте себе обманути…»

Закінчилось це колядування арештом в січні 1972-го низки українських дисидентів, серед яких були Василь Стус, В’ячеслав Чорновіл та інші знакові фігури українського дисидентського руху.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
%d блогерам подобається це: