Минає рік як Єдина Помісна Православна Церква України, утворена на Об’єднавчому соборі 15 грудня 2018 року у Софії Київській, отримала Томос про автокефалію від Вселенського Патріарха Варфоломія. За цей час Церква утвердилась в українському суспільстві, попри шалений спротив головного ворога – Кремля. Духовний Фронт вирішив згадати кожен місяць становлення нової Церкви, які були сповнені як радістю, так і численними внутрішніми і зовнішніми перешкодами і випробуваннями.

Січень. 6 січня, напередодні великого свята – Різдва Христового — у древньому Константинополі відбулась епохальна подія світового й історичного масштабу. Вселенський Патріарх Варфоломій підписав довгоочікуваний документ – Томос про незалежність Православної Церкви України. Томос став свідченням нашої духовної незалежності від Москви. Цього документа чекали мільйони українців, які жертовно боролись за свою Помісну Церкву, упродовж багатьох століть.

Наступного дня, на саме Різдво, Томос був привезений до столиці України. З нагоди свята і цієї знакової події Предстоятель ПЦУ Блаженнійший митрополит Київський і всієї України Епіфаній звершив урочисте богослужіння у святині стародавньої Русі, кафедрі Київських митрополитів – Софії Київській. Таким чином збулась найзаповітніша мрія українського народу – отримано свою Помісну Церкву. Не дивлячись на шалену протидію Москви і РПЦ, Томос було отримано. Ця подія нанесла відчутного руйнівного удару по російській пропаганді.

У той час над святковим Києвом буяла святкова атмосфера, радість і ейфорія. Цю радість також відчули жителі інших регіонів України, адже Томос було показано у багатьох єпархіях Єдиної Помісної Православної Церкви України.

У лютому відбулась ще одна подія, яка остаточно завершила процес формування ПЦУ – інтронізація новообраного Предстоятеля Блаженнійшого митрополита Київського і всієї України Епіфанія. Святкове богослужіння із урочистим чином інтронізації так само відбулось у Софійському соборі столиці. Разом із українськими ієрархами участь у богослужінні взяли ієрархи Церкви-Матері – Константинопольського Патріархату й монахи зі святої гори Афон. Факт спільного служіння наніс ще один удар по РПЦ та її філії в Україні. Зовнішні сили не змогли зірвати цього богослужіння, хоча намагались чинити різні провокації. Таким чином Церква знову вистояла і продовжила своє утвердження.

Після інтронізації відбулось перше засідання Священного Синоду ПЦУ (колегіального керівного органу управління Церкви). На цьому першому засіданні було ухвалено низку важливих рішень.

Березень. Навесні продовжився процес переходу релігійних громад від РПЦвУ до Православної Церкви України. Уже станом на березень до Помісної Церкви приєдналось більше півтисячі релігійних громад Московського Патріархату в Україні. На саму РПЦвУ чекав обов’язковий процес зміни назви своєї організації від «УПЦ» на назву, яка би чітко вказувала на приналежність до іноземного керівного центру. Проте самі представники Московського Патріархату в Україні категорично відмовились змінювати свою назву і почали боротись за неї у судовому порядку. Більше того, розпочалась цілеспрямована кампанія проти ПЦУ як в Україні так і поза її межами. Добровільні переходи громад московські церковники назвали рейдерськими захопленнями, за які також змагались в українських судах. Для зовнішнього світу проросійські ресурси змальовували сцени «насилля» і «гонєния» на «канонічєскую цєрковь». Фактично Православна Церква України стикнулась із першим серйозним випробуванням, своєрідною війною з боку РПЦвУ.

Москва ніяк не хотіла позбутись свого впливу в України тому розпочала своєрідну боротьбу на «духовному фронті». Для цього були задіяні усі можливі засоби, серед яких маніпуляції свідомістю віруючих і відверта неправда у ЗМІ. Окрім цього, Москва провадила сильну боротьбу і на міжнародному фронті. До цього були залученні кілька інших Помісних Православних Церков (сателітів Москви), які відмовились визнавати автокефалію ПЦУ.

У квітні у представників Московського Патріархату в Україні народилась надія, що зі зміною політичної влади в Україні Православна Церква України розпадеться, або «зникне». Проте сподівання Москви не справдились. Не дивлячись на зміну керівництва країни Православна Церква продовжила своє існування і розвиток. Дещо знизилась інтенсивність переходів релігійних громад до Нової Церкви. Не зважаючи на це, Нова Церква продовжила міцнішати в Українському суспільстві.

У травні на Нову Церкву чекав доволі неприємний внутрішній удар. Його завдав той, від кого ніколи не чекали – Почесний Патріарх Філарет. Обурившись відсутністю абсолютної влади, колишній очільник УПЦ КП намагався відновити колишню церковну структуру. Проте такі дії шанованого єрарха зазнали краху. На своєрідну репетицію демаршу, яку Філарет організовував 14 травня 2019 року, прибули лише три архієреї з Росії та один єрарх з України. Проте останній в інтерв’ю у ЗМІ свої дії пояснив лише виявом поваги до самого Філарета, адже 14 травня 1966 року Філарета було призначено Київським митрополитом. Не зважаючи на це, сам Почесний Патріарх відступати не збирався і вже 15 травня провів у своїй резиденції прес-конференцію, яка стала своєрідними похоронами поваги українського суспільства до владики Філарета.

Проте сам Філарет продовжив свою нібито боротьбу «за Київський Патріархат». По суті, Філарет намагався відкрити внутрішній «духовний фронт», який насправді перетворився у спробу утворення маргінальної структури.

У червні для Православної Церкви України відбулась знакова подія для майбутнього визнання з боку інших Православних Церков. На початку червня Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній у Константинополі зустрівся із Предстоятелем Елладської Церкви Блаженнійшим архієпископом Єронімом. У ЗМІ всерйоз заговорили про скоре офіційне визнання Православної Церкви України з боку Елладської Церкви. Хоча визнання у червні ще не відбулось, проте це знову нанесло відчутного удару по репутації РПЦ.

Сама РПЦ влітку почала педалювати процес скликання наради Предстоятелів Православних Церков для вирішення «українського церковного питання». Насправді, Москва прагне такого зібрання заради перехоплення першості у православному світі. Проте скликання такого «собору» видалося для Москви непосильним тягарем, адже скликати зібрання такого масштабу може лише Вселенський Патріарх.

Того ж місяця Почесний Патріарх Філарет у Володимирському соборі столиці провів «Помісний собор УПЦ КП», яким нібито відновив діяльність колишньої структури. На зібрання владики Філарета не прибув жоден єпископ з України, а лише два єпископи з Росії. Фактично цей «собор» був для Філарета «2-им Харківським собором», який організував уже він особисто.

Символічно, що перший «Харківський собор» був організований за вказівкою із Росії і благословення Московського Патріарха. Він був скликаний старшим за хіротонією архієреєм УПЦ МП, у 1992 році, для усунення тодішнього Предстоятеля – Блаженнійшого митрополита Філарета. Червневий «собор» був скликаний також старшим за хіротонією єрархом ПЦУ Почесним Патріархом Філаретом, за підтримки єпископів із Росії, для усунення законного Предстоятеля Блаженнійшого митрополита Епіфанія. Дивне співпадіння, чи не так?

Проте Синод ПЦУ назвав це зібрання незаконним, а щодо самого Філарета прийняв по-правді «соломонове рішення»: зберегти його у складі ПЦУ, але без прав керуючого архієрея. Тим самим явивши, що ПЦУ – це дійсно Церква Христова, яка піклується про кожного грішника і дає можливість для покаяння як для пересічного мирянина, так і почесного єрарха.

У липні Православна Церква України урочисто відзначила річницю Хрещення Руси-України. Того дня до України була привезена визначна християнська святиня – частка мощей святого апостола Андрія Первозваного, який, за переданням, першим проповідував на українських землях. У святковому богослужінні взяв участь єпископ Елладської Церкви. Цей факт спільного служіння вкотре засвідчив позитивне ставлення з боку Грецької Церкви до своєї сестри-Української Церкви. Також було проведено велелюдну хресну ходу від Софії Київської до пам’ятника Хрестителю Руси-України святому князю Володимиру Великому.

У серпні ПЦУ отримала ще одну перемогу на міжнародній арені: Собор Елладської Церкви підтвердив намір визнати ПЦУ і доручив Блаженнійшому архієпископу Єроніму завершити цей процес.

Осінь видалась доволі плідною для Нової Церкви. У вересні Предстоятель ПЦУ митрополит Епіфаній звершив низку візитацій по Україні (як і впродовж усього року) під час яких освятив багато нових храмів Помісної Церкви, підтримав і надихнув своїм першосвятительским словом мільйони віруючих в різних куточках України.

У жовтні на ПЦУ чекала визначна подія. Було отримано офіційне визнання від Елладської Церкви. Ця подія нанесла один із нищівних ударів по РПЦ. Того ж місяця митрополит Епіфаній отримав велику нагороду – «Премію патріарха Афінагора з прав людини».

Листопад також приніс приємний подарунок Українській Церкви – визнання від одного із древніх Патріархатів – Олександрійської Церкви. А під час богослужіння з нагоди храмового свята Київського Михайлівського собору (головного храму ПЦУ) відбулось спільне причастя із єпископом Чеської Церкви.

Це неабияк розлютило Російську Церкву, яка розірвала спілкування з Елладською та Олександрійською Церквами і розпочала шлях до самоізоляції. Не зважаючи на такий відчайдушний крок з боку Москви, Помісні Церкви не втратили своєї єдності і жодним чином не відреагували на такі «вибрики». Це ще більше обурило РПЦ, яка активізувала своє прагнення для проведення «Всеправославного собору» для того, аби під приводом вирішення питання щодо церковної єдності у світі, осудити Вселенського Патріарха і перехопити першість у Православному світі.

Для цього Москва навіть залучила Єрусалимського Патріарха Феофіла, який після своїх відвідин російської столиці, де отримав «премію» і спілкування з Путіним, ініціював проведення наради Предстоятелів Помісних Церков на своїй канонічній території в Йорданії. Першим погодився взяти участь у цій зустрічі Антіохійський Патріарх, проте кілька Предстоятелів, зокрема Кіпрський архієпископ Хризостом, категорично відмовились від такої зустрічі. Останній також в одному із інтерв’ю різко осудив Московського Патріарха за спроби перехоплення першості у православному світі. Проте наразі питання щодо цього собору лишається відкритим.

Під вінець року, у грудні 2019 у ПЦУ відбувся перший розширений архієрейський собор і урочистості з нагоди першої річниці об’єднавчого собору.

Можемо констатувати, що, не зважаючи на різні перешкоди і удари з внутрішнього і зовнішнього фронтів, Єдина Помісна Українська Православна Церква за перший рік відчутно зросла і утвердилась в українському суспільстві. Про це свідчать і дані соціологічних опитувань, згідно яких ПЦУ підтримає більшість українців. Віримо, що Господь збереже свою Церкву від усіх злих сил, і її не здолають врата пекла, а Москви тим паче.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
%d блогерам подобається це: