Ще за 13 років до того, як Чорногорія стала повністю незалежною державою, тобто в далекому 1993 році, чорногорський народ, що зібрався на Церковно-Народний Собор, проголосував за відродження в країні незалежної Чорногорської митрополії. В цьому не було великої несподіванки і новизни, бо Чорногорія мала власну митрополію з самого народження Церкви на сербських Балканах, тобто з XII століття.

Чорногорську автокефальну православну церкву було засновано 1766-го, після скасування Печського партріархату в Косово, під керівництвом Константинопольського патріархату.

Під час керування Чорногорською православною церквою Митрополитом Петром I (1781-1830) Синод Російської православної церкви визнав цю Чорногорську ПЦ – автокефальною.

Після Першої світової війни, коли було створено Королівство Сербів, Хорватів і Словенців, Чорногорська автокефальна православна церква приєднана до складу Сербської патріархії без волі Чорногорської Церкви та мирян, а автокефалія цієї Церкви була незаконно ліквідована 1919 року. За кордоном окремі парафії цього не визнали та продовжували вважати себе частиною Чорногорської автокефальної православної церкви. Так у Детройті до 1923 року діяла парафія Чорногорської православної церкви.

Сучасність

У 1993 році народ проголосував за відновлення автокефальної Чорногорської митрополії. Першим її провідникам став колишній архімандрит РПЦЗ Антоній (Абрамович), який помер у 1996 році. Наступником йому був обраний Міраш (Михайло) Дедеіч. Він і є предстоятелем в Чорногорській Церкві донині. Митрополит Михаїл (Дедеіч) вів активний діалог з Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом, вони разом співслужили у Володимирському Кафедральному Соборі у Києві. У жовтні 2010 року Патріарх Української Православної Церкви Філарет перебував у Чорногорії на запрошення Митрополита Чорногорської православної церкви Міхаіла, де вкотре підтримав прагнення чорногорців мати свою автокефальну церкву.

Висвячували його болгарські архієреї «альтернативного» Синоду, що відокремилися від тодішнього офіційного Патріарха Максима через його службу в доблесних лавах сексотів болгарського КДБ. Митрополит Михайло в 60-х роках працював архівістом, добре знав російську мову – тому спадкоємець італійської королівської династії, вигнаний з країни за співпрацю з режимом Муссоліні, доручив майбутньому Митрополиту провести пошуки в архівах різних країн, включаючи СРСР, документів, що стосувалися його матері, королеви Італії Олени (уродженої чорногорської княжни). Після висвячення на священика Міраш служив на парафіях Вселенського патріархату в Римі.

Ситуація в Чорногорії в даний час така, що практично всі об’єкти церковної нерухомості (більше 600) належать Сербському патріархату, а Чорногорська Церква має лише 1 маленький храм на всьому узбережжі і кілька в глибинці. Звичайно, серби могли б добровільно віддати Чорногорській Церкві чотири-п’ять об’єктів – і напруга б спала на якийсь час. Але, за деякими відомостями, цього Сербській патріархії не дозволяє зробити Москва, погрожуючи припинити свої фінансові вливання. А клірики Сербського патріархату люблять називати себе «вірними чадами» РПЦ МП. Якийсь час назад глава Чорногорської єпархії Сербського патріархату митрополит Амфілохій (Радович) виявився між двох вогнів:  націоналісти змушували його триматися більш незалежним від Сербського Патріарха і оголосити автономію Чорногорської єпархії в якості сербської національної Церкви в Чорногорії. Але це розсердило його кураторів з РПЦ МП, які в такому випадку втрачали над ним контроль через патріархат. В результаті Амфілохій просив вибачення у Патріарха Кирила (Гундяєва) і передавав до Москви прохання про відновлення фінансування.

Підсумок

Щоб зрозуміти позицію влади Чорногорії, уявіть себе на їхньому місці: в їхній державі всі церковні об’єкти належать особам, лояльним іншій державі. А серед цієї нерухомості є об’єкти, що мають всесвітнє значення для православного паломництва (Цетіньський монастир, монастир Острог та ін.), Але також і є точками тяжіння туристичних потоків. Як би ви вчинили на їх місці? Правильно. Видали закон про націоналізацію всіх церковних будівель, побудованих до 1918 року, – що Влада Чорногорії і зробила. А в якій мірі їм вдасться цей закон виконати – питання для окремого дослідження.

За матеріалами Порталу «Credo.Press».

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
%d блогерам подобається це: