У кінці листопада газета турецьких націоналістів «Міллієт» опублікувала матеріял про знищення в Стамбулі команди дипломатів уряду УНР в екзилі руками ГПУ*. Це досі невідома сторінка української історії.

Публікацію зосереджено довкола центральної постаті дипломатичної плеяди – письменника Володимира Мурського. 2018 року в Стамбулі несподівано відшукали його доти забуту могилу на французькому цвинтарі.

З 1929 по 1935 рік Мурський як представник уряду УНР вів у Стамбулі активну діяльність.

Передовсім Мурський працював над отриманням автокефалії Українською Православною Церквою від Константинопольського Патріярхату. Він і налагодив безпосередні відносини між урядом УНР та Вселенським патріярхом. Той називав українського дипломата «своїм другом». Заразом Мурський видає в Стамбулі книжки турецькою мовою: «Україна та її боротьба за незалежність» (1930) і «Справжнє обличчя Росії» (1932).

Причому, першу книжку дипломат презентує самому Кемалю Ататюркові – засновнику нинішньої Туреччини та очільнику її війни за незалежність 1919-1923 років. Мурський поширює книжки серед турецького політикуму. Адже Ататюрк здобув перемогу в боротьбі за незалежність саме завдяки підтримці Радянської Росії, яка поставила туркам не лише зброю та золото, але й продовольство, попри голод удома. Тодішній план Росії – завадити Англії домовитися з кемалістами. Лондон тоді планував, що союзна йому «нова Туреччина» витіснить більшовиків із Закавказзя.

Лише в 1930-их роках Туреччина дистанціюється від Радянського Союзу.

За таких геополітичних обставин Мурський помирає у віці сорока семи через «пухлину головного мозку». Проте «Міллієт» встановила, що тими ж роками точнісінько так само начебто від раку й геть молодими несподівано померли всі соратники Мурського: попередній представник УНР у Стамбулі Олександр Адієсевіч; урядовець УНР у Стамбулі Денис Хвиля; заступник Мурського Микола Забелло зі своєю дружиною Катериною.

Ціла низка однакових та одночасних смертей могла бути лише наслідком діяльности ГПУ. Як стверджує газета, в ті роки ГПУ в Стамбулі діяла незвично активно.

Зі смертю Мурського діяспорянський проект автокефалії для українського православ’я надовго припинено.

У публікації про це не йдеться, але вже недавно оприлюднені архіви Служби зовнішньої розвідки України свідчать, що ОГПУ прагнуло вийти через українців Стамбула на канали зв’язку уенерівців із підпіллям на теренах УРСР.

Операцію мав проводити Іноземний відділ ГПУ УСРР. Таким чином, ще з середини 1920-х років в українській громаді Стамбула ГПУ вербує кількох осіб. Коли Мурського 1929 року призначено представником УНР у Стамбулі, радянське «агентурне гніздо» в Туреччині майже щоденно пересилає повідомлення про нього до ГПУ в Харкові. Уже за вітчизняними архівами, окрім дипломатичної служби Мурського, ГПУ також цікавила його розвідувальна діяльність в інтересах «уенерівської» розвідки.

Олесь Кульчинський, Тексти.org.ua

* – ГПУ (Государствєнноє Політічєскоє Управлєніє) – організація-попередник НКВС та КДБ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
%d блогерам подобається це: