80 років тому Радянський Союз без оголошення війни напав на сусідню Фінляндію. Про цю війну практично не згадували в Радянському Союзі, про неї особливо не пам’ятають на Заході, її учасників не запрошували в радянські школи на уроки мужності і не запрошують в університетські аудиторії поговорити про уроки війни.

Віталій Портников, журналіст LB.ua

Колеги з української редакції Бі-Бі-Сі розкопали дивовижну історію про останню живу учасниці фінської війни з Києва. Так ось 101-річна Катерина Толстая, яка стала інвалідом після цієї війни і брала участь у війні з Німеччиною, не отримувала пенсію по інвалідності ветеранам війни саме тому, що фінська війна не була частиною Великої Вітчизняної. І оформити собі таку пенсію змогла тільки після 2015 року, коли були прийняті закони про декомунізацію, і в законодавстві України з’явилося поняття Другої Світової війни.

Чому про фінську війну не згадували, пояснити не складно. Радянський Союз цю війну не виграв, Фінляндія – як передбачалося – не стала ще однією союзною республікою. Західні країни, які за два місяці до початку війни оголосили війну Німеччині через напад останньої на Польщу, Фінляндії практично не допомагали, щоб не втягувати СРСР у війну на боці Німеччини. Але і Німеччина Фінляндії практично не допомагала, так як за пактом Молотова-Ріббентропа ця країна була віднесена до сфери впливу Радянського Союзу разом з країнами Балтії. Фінляндія була практично кинута напризволяще і згадувати про це якось не дуже приємно.

Тим більше, що відсутність «зимової війни» в пам’яті допомагає і продовження подій. У Другій Світовій війні Фінляндія була союзницею Німеччини, її війська відвоювали території, які були після «зимової війни» передані СРСР і брали участь у блокаді Ленінграда. Після перелому у війні Фінляндії дивом вдалося уникнути совєтської окупації, зате на десятиліття опинилася у зовнішньополітичній сфері впливу Кремля, фактично пожертвувавши зовнішньополітичним суверенітетом заради збереження свободи. І вийти з цієї ситуації змогла тільки після краху Радянського Союзу. Так про що тоді згадувати?

Але згадувати є про що. Історія «зимової війни» – це справжня битва ілюзій з обох сторін, що не припиняється й донині. Почнемо з того, що серед істориків досі існує точка зору, що якби в Гельсінкі погодилися б з вимогами Сталіна, зацікавленого в перенесенні кордону подалі від Ленінграда і передали б Москві бажані території, то війни можна було б уникнути. І цієї точки зору дотримуються сьогодні і в Кремлі. У 2013 році Володимир Путін заявив, що у війні проти Фінляндії СРСР просто хотів «виправити помилки 1917 року» і пересунути кордон подалі від Ленінграда (нічого не нагадує?). І зрозуміло, що в 1939 році багато хто так і вважав – якби вдалося досягти прогресу в переговорах, війни б не сталося.

Але це – помилкова точка зору, в основі якої – повне нерозуміння мотивів радянських рішень. За угодою Сталіна і Гітлера Фінляндія повинна була стати частиною Радянського Союзу. Але при цьому Сталін – на відміну від діючого нахрапом Гітлера – вважав за краще обережні кроки, що не припускали війни. Тобто вважав за краще спецоперації війнам, в цьому Сталін був схожий на Путіна. Вторгнення до Польщі було, по суті, теж спецоперацією – країна вже була знекровлена ​​гітлерівським вторгненням, польська армія не очікувала удару в спину, СРСР всього лише «рятував» від війни українське і білоруське населення захоплених територій.

З країнами Балтії Радянський Союз домовився. На відміну від Гельсінкі, Таллінн, Рига і Каунас пішли на поступки Москві і погодилися на розміщення на своїй території радянських військових баз. Це розміщення проходило якраз в ті дні, коли СРСР напав на Фінляндію. При цьому контингент Червоної Армії в Латвії, наприклад, за своєю чисельністю дорівнював латвійській армії. І природно, виявився окупаційним контингентом. Тому коли через 8 місяців почався другий етап спецоперації з приєднання Латвії, Литви та Естонії до СРСР, уряди цих країн нічого не могли протиставити Москві: окупант перебував не тільки на кордонах балтійських країн, а й всередині їх території – в Палдиски, Хаапсалу, на островах Сааремаа і Хійумаа, в Лієпаї, Вентспілсі, Приекуле, Пітрагсе, Новій Вілейці, Алітус, Пренаї, Гайжюнае, Вільнюсі. Практично на момент комуністичних переворотів в країнах Балтії вони вже були окуповані. І з цього ж сценарію Путін піде, коли ухвалить рішення про анексію Криму – очевидно, що не в 2014 році, а набагато раніше, коли в окупаційний контингент перетворювався Чорноморський флот.

З Фінляндією Сталін хотів вчинити аналогічно. Ми не знаємо, якими були б нові вимоги диктатора в разі, якби фіни прийняли його пропозиції про перенесення кордонів. Очевидно, що це був би далеко не кінець історії. Позиції уряду Фінляндії ослабли, потім можна було б вимагати створення військових баз, вводити контингент, готувати переворот і приєднання до СРСР.

Але фіни не погодилися. І тоді в Кремлі вирішили, що наступну фазу спецоперації слід здійснювати негайно. Червона Армія увійшла до Фінляндії для порятунку фінських робітників і селян від буржуазного гніту, на окупованій території було створено колобораційний уряд «Фінської демократичної республіки» на чолі з лідером комуністів Отто Куусіненом, що звернувся до СРСР з проханням про військову допомогу … Тобто весь сценарій приєднання Фінляндії до СРСР – за майбутнім балтійським зразком – був 30 листопада 1939 запущений.

Фінляндію врятувала – без перебільшення – тільки самовідданість її народу. Легкої прогулянки у Сталіна не вийшло, війна затягувалася і переставала бути спецоперацією. Але нам не варто забувати, що в березні 1940 року ця війна завершилася зовсім не беззастережною перемогою фінів. Фінському уряду довелося погодитися з підписанням Московського договору, що значно змінив кордони країни.

Здавалося б, хіба це не перемога, коли жертвуєш частиною території, а в результаті зберігаєш суверенітет? Адже Фінляндія, на відміну від Латвії, Литви та Естонії, не ввійшла до складу СРСР ні до, ні після Другої Світової.

Але ж це був ще далеко не кінець. 31 березня 1940 року на сесії Верховної Ради СРСР було прийнято рішення про перетворення Карельської АРСР, що входила раніше до складу РРФСР, в Карело-Фінську РСР і про передачу цій новій союзній республіці територій, відторгнутих від Фінляндії – притому, що фінського населення на цій території не було, так як не знайшлося фінів, які захотіли б жити під владою окупантів.

А головою президії Верховної Ради Карело-Фінської РСР став … правильно, глава колабораційного уряду «Фінляндської демократичної республіки» Отто Куусінен. Його дружина в своїх мемуарах розповідала, що ця людина, «дослужилася» після війни до постів члена Президії ЦК КПРС і секретаря ЦК по ідеології, мріяв лише про одне – стати президентом Фінляндії. Так ось Карело-Фінська РСР, що проіснувала аж до 1956 року, і була тією оболонкою, яка повинна була в майбутньому поглинути Фінляндію. Сталін не відмовився від своїх видів на Фінляндію, точно так само як Путін сьогодні не відмовляється від своїх видів на Україну.

Просто вже через рік з невеликим після підписання Московського мирного договору почалася Друга Світова війна, коли Сталіну вже було не до Фінляндії. А після перемоги в цій війні він став мислити вже не приєднанням територій, але імперськими сферами впливу. І його цілком влаштувала ситуація, в якій країни Балтії знову повернулися до складу Радянського Союзу, а Фінляндія стала частиною сфери впливу більшовицької імперії.

Втім, якби фіни здалися в 1939 році, ніякої сфери впливу і «фінляндізації» б не сталося. А трапилася б Карело-Фінська РСР, яка повернула б собі незалежність тільки в 1991 році.

І про це слід пам’ятати країнам, які борються за свій суверенітет і протистоять російській агресії. Не можна здаватися, не можна йти на поступки і не можна думати, що закінчення війни – це відмова Кремля від планів по знищенню української або грузинської державності.

Україна вистоїть, тільки якщо буде битися, навіть якщо виявиться на самоті. В іншому випадку за її майбутнє ніхто не дасть і ламаної гривні.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
%d блогерам подобається це: