Церковна політика, якої так прагнув уникнути президент Володимир Зеленський, – мабуть, розуміючи, що тут йому не перевершити попередника, – сама йде до нього, як відомий Магомет до невідомої гори.

Віряни УПЦ МП збираються під Офіс президента на акцію протесту – вірніше, в даному випадку це називається «молитовне стояння» – проти відразу цілого списку президентських ініціатив: проекту «Країна в смартфоні», перепису населення та скасування мораторію на продаж землі.

Як бачите, вимоги та статті невдоволення православного люду президентом Зеленським стають різноманітнішими. Минулого разу (в липні) протестували тільки за «профілем» – проти створення Державної служби етнополітики та свободи совісті при реорганізованому Міністерстві культури. А точніше, проти релігійного департаменту – в даний момент це департамент Мінкульту у справах національностей та релігій, в якому, на глибоке переконання віряни, засідають «вороги народу».

Але ось програма православного протесту стає більш насиченою та різноманітнішою. Хоч і не скажу, що оригінальнішою. Згідно з інформацією, що розповсюджується в православних пабліках, «Країна в смартфоні» призведе до присвоєння кожному громадянину з самого народження індивідуального номера. Що ж до перепису, то тут все ще страшніше: в опитувальнику 30 запитань, що дорівнює кількості срібняків, отриманих Іудою за зраду Христа.

Шукати суть і сенс у змісті вимог протестувальників – завдання не для журналіста, а для фахівців в інших областях. Можливо, це і зовсім безглузда завдання. І в цей раз, якби мова йшла тільки про «Країну в смартфоні» і небажанні «листуватися», відповідаючи на 30 запитань, можна було б потиснути плечима і пройтися по мракобіссю. Але ось що чіпляє погляд: до списку протестних запитань потрапив мораторій на землю. Не скажу, що церкві це питання зовсім нецікаве, – є і у деяких церковних господарств цілком певний земельний інтерес. Не кажучи вже про те, що є у церкви спонсори з земельними інтересами. Але, по-перше, як-то все до купи – і смартфон, і перепис, і мораторій на землю, і світова закуліса. А по-друге, ще дивніше те, що зовсім недавно земельне питання ось так само паровозиком підчепили до протесту на Майдані проти капітуляції. Противники зняття мораторію, очевидно, використовують всі протестні ресурси, щоб тиснути на владу.

А серед протестних ресурсів православні активісти та їх відважні babushkas – далеко не останні. Зібрати таких протестувальників зовсім не важко – треба тільки знати, як і де. «Бабусі за викликом» створять масовку буквально з будь-якого приводу. Проти Супрун і вакцинації, проти ІПН і перепису населення, проти «Країни в смартфоні» і зняття мораторію на продаж землі. Збирати людей на масовки, в тому числі політичні – поширений бізнес. А православні – одна з найбільш зручних «груп протесту». Досить сформулювати порядок денний близький до їх інтересів, використовуючи слова-паролі: гендер, наприклад, або ІПН, аборт, глобалізація, Антихрист, Апокаліпсис, Звір і т.і. Поширити її в навколоцерковних пабліках і, по можливості, в парафіях, після чого організувати доставку бажаючих «постояти за віру».

«Бабусі за викликом» – це, звичайно, не тільки бабусі-старенькі, але переважно, на жаль, жінки різного віку, часто з дітьми, в переважній більшості – завезені з регіонів. Часто втомлені і тому роздратовані, що легко сплутати з агресивністю або навіть фанатизмом, часто пройшли попередню накачку і тому говорять чужими словами. Проте вони щиро натхненні тим, що причетні до якоїсь спільної справи, і можна тільки пошкодувати, що не знайшлося для них іншого спільної справи, дійсно корисної, або прибуткової, або просто красивої.

Для них це вже стало звичною справою: в регіонах в парафіях вже звикли до того, що періодично «покликом церкви» потрібно їхати в Київ – на стояння, на хресний хід. І ставляться до цього частково як до свого православному боргу, частково як до безкоштовної прогулянки, не позбавленої драйву, а може, навіть як до паломництва по святих київським місцях.

Цю моду на «молитовну демонстрацію» ввела Київська митрополія під керівництвом митрополита Онуфрія. Саме останні п’ять років хресні ходи як демонстрація масовості, а значить, сили і впливу церкви стали звичайною справою. Парафіяни звикли до того, що періодично в парафіях збирають народ і що їхати треба – і готові їхати, коли оголошують чергову мобілізацію. Не сильно вникаючи в те, від кого виходить ініціатива і який порядок протестного дня.

Тому частково смішно і частково сумно виглядають спроби протоієрея Миколи Данилевича, офіційного спікера Київської митрополії УПЦ МП, відхреститися від цьогорічної події. «Це не ми!» – заявляє він у своєму акаунті. Митрополит Онуфрій нікого не благословляв. Митрополити Одеський, Дніпровський і Почаївський настоятель, які вказуються організаторами як джерела «благословення на стояння», були опитані і запевнили митрополію, що вони теж ніякого відношення до цього не мають. Але подібне використання людського ресурсу в церкві почали не ейчари, на поїздки заради «стоянь» своїх вірних підсадила саме Київська митрополія. І вірні вже не дуже вчитуються в акаунт о. Миколи: їхати – значить їхати. Та й автобуси вже подані.

Я готова повірити о. Миколі в тому, що «їх там немає» – цього разу. У Київській митрополії інших клопотів повна голова – їй не до «Країни в смартфоні». Та й будемо чесні: у Київській митрополії є податковий номер як у юридичної особи. І у кожного приходу він є. І у кожного єпархіального управління. Мракобісний страх вірян перед ІПН – технологія, яку культивували і продовжують культивувати як раз для того, щоб легко викликати потрібні емоції, збирати ось такі протести і «розгойдувати човен».

Нинішня акція проти ініціатив Зеленського дійсно може не мати нічого спільного з Київською митрополією – ні офіційно, ні неофіційно. Вона може навіть здатися митрополії обурливою: тільки «офіційна церква» має право збирати своїх вірних на всякі ходи і стояння. Це її вірні – їй їх і використовувати. Те, що твої технології і твій людський ресурс використовує хтось для досягнення своїх секулярних цілей – продовжити мораторій на землю, наприклад, – звичайно, обурливо. Зрештою, якщо їм так вже потрібно організувати протест – звернулися б прямо до Київської митрополії, отримали б благословення. Завжди ж можна домовитися – так, щоб до взаємної вигоди.

Але якщо Київська митрополія та інші митрополити УПЦ МП дійсно не мають до акції ніякого відношення і нинішній «православний протест» – справа рук якихось активістів, які можуть собі дозволити або не звертати уваги на українських владик, або користуються їх неофіційними заступництвом, ми маємо справа з цікавим кейсом.

Він повертає нас трохи назад у часі – в 1990-ті і початок 2000-х. Коли «православні активісти» і «православний протест» діяли не тільки без благословення Київської митрополії УПЦ МП, а й проти її волі. Коли вони курирувалися прямо з Москви, а в Україні користувалися заступництвом промосковських владик і використовувалися владиками для тиску на Київського митрополита. До речі, цікаве посилання на митрополита Одеського Агафангела – Одеська митрополія спільно з Донецькою була оплотом опозиції Київському митрополиту. Тепер митрополит Донецький, зі зрозумілих причин, поза грою, його місце зайняв митрополит Дніпровський.

Такого роду «спонтанний» православний протест був справжньою скалкою для колишнього митрополита Київського – Володимира Сабодана. І набрид йому до такої міри, що був прийнятий спеціальний церковний документ про заборону на «політичне православ’я», а особливо завзятих активістів пріструнялі і вичавлювали з публічної сфери не без допомоги силових відомств.

Але митрополит Володимир Сабодан з точки зору Москви був неблагонадійним. Чого не скажеш про його наступника. Для чого б повертати в українське політичне життя «православну анархію»? Для чого дискредитувати Київську митрополію – в першу чергу, в очах влади?

Цілей може бути кілька. У Москві розчаровані. Всім і всіма – починаючи з греків, які визнали ПЦУ, закінчуючи президентом Зеленським, який «нічого не робить» (ще вчора це вважалося його гідністю). А раз він не хоче допомагати прямо, він може допомогти побічно. Його відносини з УПЦ МП стануть гіршими? Чим гірше – тим краще. Ніхто в світі не вірить, що УПЦ МП в Україні – гнана церква. Може, президент «разобідєтся» і скаже що-небудь «гонітельноє». Ну, хоча б у форматі «Кварталу 95» в супроводі хору ім. Верьовки.

Але навіть це – не головне. Останнім часом у Москви з’явилася улюблена справа – сіяти хаос всюди і з будь-якого приводу. Неважливо, за що люди виходять, за що стоять, що кричать і що на плакатах пишуть – важливо, щоб виходили і стояли. Розгойдували ситуацію. Створювали почуття нестабільності.
Для збирачів «православного протесту» – це чистий виграш. Задоволений безпосередній замовник протесту. Задоволений і головний замовник – човен хитається, нестабільність наростає. А Київська митрополія нехай розповідає, що «їх там немає». Хто їм повірить?

Катерина Щоткіна, dsnews.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
%d блогерам подобається це: