Українське мовне питання знову на засіданні Радбезу ООН. Як протидіяти Росії?

16 липня Радбез ООН знову збереться за ініціативою РФ. Нинішні ці збори має всі ознаки такого собі Дежавю. Наприкінці травня цей постійний член Радбезу, що навально перехопив це місце після спочинку у бозі СРСР, вже скликав засідання з тієї ж самої теми, що й нині. Кремль з наполегливістю, застосування якої у мирних цілях зробило б переворот у певній галузі людської цивілізації, раз за разом виносить на розгляд ледь не на найвищої світової трибуни український Закон про мову.

Для дипломатії Москви, для її керманичів немає дрібниць, зате багато уваги приділяється символам та датам. Цього разу також. Перший «підхід до снаряду» команда спадкоємців політики Молотова-Сталіна виконала у день інавгурації новообраного президента України. Розгляду тоді очікувано не сталося. Члени РБ відмовилися включати зазначене питання до порядку денного. З результатом п’ять – “за”, “проти” – шість, та четверо “утрималися”.

Друга спроба відбувається у день, коли Закон про мову вступає у силу. Забобони? Містика? Традиція? Не без цього, мабуть, але головне – інформпривід.

Природно, що в українських експертних та громадських колах будь-які дії РФ, спрямовані проти України та втручання у її внутрішні справи викликають миттєву реакцію та наражаються на відповідь. Бо війна триває, Крим та частина Донбасу залишаються окупованими, Москва тиском та грошима намагається повернутися на Захід, пропихує до Верховної Ради десант проросійських політиків. І при цьому – прагне сформувати негативний образ України у світі, вкинути міф про «громадянську війну» та «пригнічення російськомовних». «Дипломатія» РФ в ООН лише частина цієї машинерії. І це вже чітко та спокійно усвідомлюють у Києві ті, хто аналізує російську політику щодо України. Це знання і дозволяє не реагувати істерично, або впадати у паніку, а структурувати та прогнозувати дії Москви та готувати свої відповіді. Час, коли вважали, що достатньо впевнено відбиватися від російської агресії у інформаційній та дипломатичній сфері давно минув. Слід заходити на ворожу територію.

Саме про це говорили під час експертної дискусії 11 липня в Укрінформі «Засідання Ради Безпеки ООН 16 липня: варіанти відповідей України на чергову провокацію Кремля».

Якщо підсумувати результати обговорення, можна зробити кілька висновків та побачити деякі тенденції.

По-перше, про що вже йшлося вище, загалом в Україні спокійна та виважена реакція на дії РФ. Другим важливим моментом є подібність у прогнозах та оцінках нинішньої російської «ініціативи» та її місця у гібридній політиці Кремля щодо України та світу в експертному колі. І, що є найважливішим, розуміння необхідності перенесення активності саме на поле Росії, адже кількість больових точок та відвертих проблем у цій країні вражає, а абсолютна більшість звинувачень, які висуває Москва Києву повинна висуватися до неї самої, і ці звинувачення до Москви мають серйозні обґрунтування. І Україна вже почала шлях у цьому напряму. Оборона має стати та вже стає активною.

Прикладом такої активності є поле парламентської дипломатії. Так сталося, що найбільш відомими місцем, де РФ обмежила свій вплив протягом п’яти років була ПАРЄ. Тепер Москві вдалося повернути свою делегацію до залу, але те як цьому протидіяла делегація Верховної Ради та підтримка, яку вдалося отримати від делегацій кількох країн, сформувавши, фактично, єдиний фронт, вражають.

Але справжнім прикладом активної наступальної дипломатії з чисто українською ініціативою у боротьбі варто назвати прийняття 30 травня Верховною Радою Постанови № 10125 Про звернення до ООН, ПАРЄ, ПА НАТО, ПА ОБСЄ національних парламентів держав світу стосовно порушення прав корінних народів РФ. Парламент спромігся прийняти її 234-ма голосами. Слід зазначити, що подібного прецеденту, з настільки жорстким парламентським документом щодо Росії та закликом відреагувати на систему пригнічення корінних народів РФ не було на території усього пострадянського простору.

Можна також відзначити той факт, що у Постанові поняття корінні народи використані не за тією практикою, як до цього звик Кремль – малочисельні народи Сибіру та Далекого Сходу. У цьому випадку це народи і європейської частини РФ, які є великими за чисельністю, часто навіть з історією власної державності як, наприклад, татари. Прийняття ж стало можливим завдяки серйозній роботі експертів громадянського суспільства з парламентом та серйозному обґрунтуванню у вигляді фактажу який був зібраний та озвучувався під час кількох заходів у Києві.

Як учасник цього процесу модератор заходу Дмитро Левусь розповів про нього, і тиск на РФ у зв’язку з порушенням нею прав корінних народів, у чому Кремль завжди, часто-густо взагалі без підстав, як це відбувається наразі щодо України, звинувачує своїх опонентів. Тепер, після появи подібного документа є можливість розгорнути наступ на РФ і зробити це не тільки для відвернення уваги Кремля від України на внутрішні проблеми та залучення інших країн для тиску на правлячий в РФ режим через ці порушення. Є принципи гуманізму, прав людини та демократії, які необхідно виконувати. І допомога корінним народам РФ саме така робота.

У подальшому, всі учасники дискусії говорили як про майбутнє засідання РБ ООН та російської політики у цьому контексті так і про відповіді України, при чому практично всі наголошували на проактивності української позиції та дій. Так, розглядаючи російську ініціативу Тарас Чорновіл зазначив, що це звичайний прояв «скреп». Це спрямовується як всередину країни так і на больові точки європейських демократій. Але він вважає, що завжди, за тих обставин коли Росія намагається піднімати мовне питання є потреба вмикати «принцип дзеркала». І дивно, чому цього не роблять українські політики та дипломати.

Наразі цей принцип можна застосувати в дуже простий спосіб – давайте проаналізуємо український мовний закон, країни яка є унітарною, яка не має національних автономій у своєму складі, але передбачає у своєму законодавстві у Конституції дуже багато тез, якими передбачається права та свободи для національних меншин. І візьмемо конституцію та відповідне законодавство РФ, яка є федеративною державою. У якій існують суб’єкти федерації створені хоча б формально за національною ознакою. І де прав у національних меншин та у суб’єктів немає, бо, насправді, РФ не є федерацією.

Тому у дискусії з Росією треба відходити від принципу виправдання і переходити до принципу прямого наступу. За принципом: «а судді хто? Як ви беретесь нам закидати про якісь порушення коли ви у себе проводити політику асиміляції корінних народів». Треба вставити у цій дискусії статистику зникнення народів РФ, зниження їх чисельності. Стосовно ж питання РБ ООН Тарас Чорновіл висловив побоювання, що цього разу Радбез ООН може не відмовитися від розгляду. Минулого разу одним з аргументів проти розгляду з боку союзників України був факт інавгурації у той день.

Аргументи щодо невідповідності питання до врегулювання російсько-українського конфлікту, що це внутрішнє питання України, яке до того ж не має ніякого відношення до виконання Мінських домовленостей можуть бути визнані недостатніми. Це, звісно, не призведе до прийняття антиукраїнської резолюції, бо є позиція більшості, інші постійні члени можуть накласти вето. Росія розуміє, що не проведе резолюції через Радбез ООН, але їй потрібен майданчик. У Кремлі вважають, що Україна дала слабину і РФ починає тиснути. Є приклад Януковича, який свідчить що з РФ не можна розмовляти поступками, так само як не можна її усовістити. Зараз Кремль почав атаку в ООН і захищатися буде важко.

Виконавчий директор Благодійного Фонду «Акцент» Олег Лісний вказав на велику роль громадянського суспільства. Якщо згадати недавню історію то стає зрозуміло, держава починає щось робити саме завдяки ініціативі громадянського суспільства. В РФ таким українським ініціативам приділяється багато уваги, вони відслідковуються і про них пишуться злі статті, як це вже було з попереднім заходом, проведеним Фондом та присвяченим російській паспортизації окупованих частин Донбасу. І це свідчить про ефективність заходів громадянського суспільства та занепокоєність у РФ та її вразливість.

Заступник міністра інформаційної політики Дмитро Золотухін, який крім обов’язків за посадою, є й автором праці про російські фейки («Біла книга») та учасник супроводження інформаційної складової навколо справи зі збитим росіянами нідерландським літаком рейсу МН-17, де загинуло 298 чоловік, більшою мірою зупинився на загальному інформаційному тлі навколо України та безпосередньо РБ ООН. З його словами часто справжні процеси які відбуваються у світі не відображаються у заявах і дипломатичних діях. Тому варто зазначити, що наразі на радбезі головуватиме Перу. Для цієї країни та інших членів РБ ООН проблеми української мови та російської мови в Україні є вкрай далекими, що варто враховувати, створюючи свій порядок денний.

Представник народу ерзя, глава Київського товариства «Ерзянь вал» («Ерзянське слово») та організації «Ідель – Урал», ветеран ООС Олександр Болькін окреслив проблеми Росії, які можуть бути використані Україною. У першу чергу мова йде дійсно по пошук союзників серед народів РФ. Асиміляція там продовжується. Все те, у чому РФ звинувачує Україну вона робить сама по відношенню до своїх громадян, які є представниками корінних народів. І їх можна підтримувати, адже Постанова 10125 викликала здивування та захват у цих рухах. Для них доволі несподівано, що Україна їх підтримує. Але успіх буде тоді, коли буде консенсус суспільства та влади України.

Розгляд проблем Росії, які роблять її вразливою продовжив політичний емігрант із РФ, науковець, який працював у кількох європейських регіонах цієї країни Олег Шро. Він зазначив, що фактично тепер РФ унітарна держава. Як федерація країна існувала з 1994 року, з моменту вдалого для Татарстану підписання договору на його умовах (останній суб’єкт, хто це зробив) до 2004, коли Путін скасував виборність губернаторів та сенаторів. І Україна могла б формувати свою розмову з регіонами РФ де є свій порядок денний та проблеми. Більше того. Можна говорити про те, що в РФ відсутнє єдиний інформаційний простір. Більше того, часто-густо відсутній єдиний інформаційний простір в одному регіоні, через що іноді неможливо отримати відомості про події у певних містах. І в цьому діалозі можуть брати участь партнери та західні союзники України. Дмитро Золотухін підтримав виступ і зазначив, що конфлікти, розірваність інформаційного простору та негаразди в РФ є недооціненими.

Євген Магда зазначив, що не завжди РФ грає на перемогу. Слід враховувати, що ця країна не залежить від результатів виборів. Через це немає зміни політичних еліт і Кремль може планувати на дуже довгі періоди. Тому і витрати на пропаганду можуть бути якого завгодно обсягу, їх можна продавити через Державну Думу.

Політолог Олег Саакян зауважив, що в РБООН у РФ немає монополії. І за великим рахунком треба спокійно дивитися на те, що відбувається: РФ відпрацьовує свій порядок денний, Україна – свій. РФ завжди апелює до мовної проблематики. І тут варто було б зазначити, що важливішими є не мова, а ті світоглядні установки які доносяться. Україна перебуває під дуже щільним тиском російського дискурсу. Головними питаннями є традиційні російські: «Кто віноват і что дєлать». Через це іномовлення, яке здійснює Україна могло б бути іншим. Бо поки що борються дві однакові або дуже подібні системи. РФ при цьому у більш вигідному становищі, оскільки не є правовою державою, не обмежена демократичними рамками і не є активним та вагомим учасником міжнародної політики, інвестицій, культури – тож Кремль може собі дозволити зводити все не до сили права а до банальної сили.

Отже, Україна має вибудовувати власні наративи і точки зборки. І тут можуть використовуватися ті можливості які надає РФ. Вона робить половину роботи. Вони створюють за Україну наративні ряди, вони створюють інформаційну залежність росіян від українського порядку денного. На сьогодні не Україна, а РФ є інформаційною колонією. Росія повністю залежна від українського медіа потоку і вірно було б використовувати це, але ми часто боїмося наступальних дій. Україні потрібно вийти за рамки оборонної логіки, але ми весь час намагаємося оборонятися аби не допустити гіршого. Без наступальних дій, без заходження в російській світоглядний інформаційний простір обійтися на жаль не вийде.

Міжнародні правила розвалилися і їх не існує. Правила пишуться зараз. Ніхто крім нас їх не напише, дуже часто Україна виступає форвардом. Деякі речі видаються західному світу страшними, архаїчними, але вони актуальні в інформсфері. Дуже часто коли Європа зустрічається з цими загрозами в лоба вона починає діяти так як говорить міністерство інформаційної політики України або українське Громадянське суспільство. І тоді навіть Франція приймає законодавство про інформаційну сферу набагато жорсткіше за українське.

Дмитро Левусь , ​політолог

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
%d блогерам подобається це: