УДАР ПО СЛОВ’ЯНАХ. НАВІЩО АРХІЄПИСКОП КІПРСЬКИЙ ПОЇХАВ ГОВОРИТИ ПРО ПЦУ ДО СЕРБІЇ

Ми стаємо свідками дебюту чергової великої гри на шахівниці світового православ’я.

Визнання Православної церкви України може виявитися справою вельми затяжною. Про це свідчить інтерв’ю, яке дав грецькому виданню “Ромфея” архієпископ Кіпрський Хризостом. Нагадаємо, він взяв на себе роль “голуба миру” після консультацій з лідерами древніх патріархатів, чиє завдання – всіх помирити і не допустити розколу, що перетворився в реальну загрозу після надання автокефалії ПЦУ.

Владика дав зрозуміти, що домогтися визнання ПЦУ не входить в його найближчі плани. Більш того, він вважає це питання абсолютно несвоєчасним – якщо та чи інша церква висловиться зовсім виразно за або проти, це може обернутися серйозними проблемами для світового православ’я. Хороша новина: владика не ставить під сумнів українську автокефалію – це вже доконаний факт, і з цим нічого не поробиш. Але в той самий час архієпископ Кіпрський вважає, що потрібно шукати вихід з конфліктної ситуації, і робити це всім разом.

Загалом, ПЦУ стала приводом “зібратися і поговорити” – тим, чого не зміг домогтися Вселенський патріарх Всеправославним собором. А архієпископ Кіпрський зовсім не мав на меті когось схиляти до визнання ПЦУ або навіть визнання прав Вселенського патріарха. Його завдання в даний час – внести ясність.

Владика Хризостом, мабуть, рішуча людина. Він відразу взяв бика за роги – поїхав до Сербії і зустрівся з патріархом Іринеєм. Навіть якби першою адресою миротворця була Москва, це виглядало б менш круто. Особливо з огляду на той факт, що якраз незадовго до цього візиту Синод Вселенського патріархату нагадав про свій намір втрутитися в канонічну ситуацію Македонської православної церкви, яка відокремилася від Сербської і залишається невизнаною ще з 1967 р. Риторика щодо церкви Скоп’є (церкви Охрида) підозріло нагадує риторику, з якої починалися рішучі дії Фанара щодо Київської церкви.

Відповідь Сербської ПЦ виявилася передбачувано жорсткою: учасники архієрейського собору навідріз відмовляються визнавати “парацерковну структуру” – ПЦУ. Її, як і раніше вважають “розкольницькою”, спробою Вселенського патріарха вирішити проблему власноруч, без обговорення з “канонічною церквою в Україні”, РПЦ і якоюсь “всеслов’янською радою”, сербські єпископи відмовляються мати справу з “громадянами Денисенком і Думенком” і вважають єдиною канонічною церквою в Україні “УПЦ” на чолі з митрополитом Онуфрієм.

Що ж, дечого архієпископ Хризостом вже домігся: Сербська ПЦ гранично ясно сказала ПЦУ своє рішуче “ні”.

Втім, залишається відчуття, що навіть для сербів, які бачать в ПЦУ небезпечний для себе прецедент, Україна – тільки привід для розмови. Насправді ж у обох сторін є теми цікавіші. І вони в цілому окреслені в підсумковому документі собору. Сербська ПЦ побоюється за власну цілісність: втрату “канонічних територій” Косова і Метохії, Македонії, Чорногорії, а також єпископів турбують “вторгнення” на територію Сербської ПЦ з боку румунів. А тому їй не з руки підтримувати ініціативи, спрямовані на поділ подібних їй постімперських церковних утворень.

Тому сигнал, який подав Фанар Белграду, – в самий розпал архієрейського собору Сербської ПЦ підняти питання про Македонію – може здатися недоречним і несвоєчасним. Серби, можна сказати, задихнулися від обурення. Але в той самий час з готовністю викинули на стіл свої карти. Пред’явили свій власний список “стартових умов” і дали зрозуміти, що стосовно себе не потерплять таких методів, які патріарх Варфоломій зробив щодо України.

Особливо цікава в загальному ряду апеляція до “всеслов’янської раді”. Що це за орган такий в православній церкві? А немає такого органу. Це, якщо хочете, обмовка за Фрейдом. Вона вказує на неформальну, негласну, сором’язливо замовчувану, але вельми відверто діючу солідарність в рамках слов’янської гілки світового православ’я, яка традиційно протистоїть грекам. Слов’янський православний табір – це велика частина сучасної православної церкви. Ось про що нагадують Вселенському патріарху обурені серби.

Так що не поспішайте дорікати архієпископу Хризостома в провалі місії. Він хотів ясності – і він її досяг. Нехай вона нам і не подобається. Тому що стосується ця ясність насправді зовсім не нас. А ситуації в світовому православ’ї. Де накопичилося безліч суперечностей і конфліктів, які тягнуться не рік, не два і навіть не 100 і не 200 років. У кожної з православних церков є власний список побоювань, інтересів і травм, які для них іноді важливіше всіх інтересів світового православ’я разом узятих. Про це, повторимося, не прийнято говорити вголос, зате прийнято розігрувати на цих струнах політичні варіації. Надання автокефалії українській церкві спровокувало граничну відвертість православних політичних важковаговиків, на яку вони здатні.

Першими карти на стіл поклали румуни, оголосили список умов, на яких вони готові обговорювати переформатування світового православ’я. Серби, може, ще якийсь час потримали б паузу, відбуваючись округлими фразами, не кажучи ні так, ні ні, але питання про Македонію їх спровокувало. Хто там далі в списку візитів архієпископа Хризостома? Софія та Афіни. І, незважаючи на те що спостерігачі пророкують успіх ПЦУ в Афінах – Елладська церква імовірно визнає ПЦУ першою і без особливих проблем, – куди цікавіше, як поведуть себе болгари.

Зовсім не даремно собор єпископів Сербської ПЦ в числі іншого обмовився про необхідність консультацій з “всеслов’янською радою”. Тисячолітнє негласне протистояння грецького і слов’янського християнства у нас на очах актуалізується. У нього “вноситься ясність”. Фанар абсолютно відверто руйнує сформований в світовому православ’ї “слов’янський табір”. Шляхом нанесення територіального шкоди. А також репутаційної – приймаючи апеляції, ставлячи під сумнів і ліквідуючи розколи і анафеми, тобто руйнуючи “самодержавну” модель, що діє всередині ізольованих “канонічних територій”. Крім того, під загрозою опиняються діючі політичні союзи – нові автокефалії хоча б на якийсь час виявляться в орбіті греків, а не слов’янського табору. Таким чином, сама розділова лінія між слов’янським і грецьким православ’ям, – а це щось на зразок кордону церковного Варшавського договору – піддається розмивання і перегляду.

Це необхідно не тільки грекам. Тому що, як показала практика, ця лінія набуло тектонічного характеру: варто було похитнути один тільки камінчик – Україну – як позначився геологічний розлом. Те, що для більшості з нас – “питання національної безпеки” (а насправді, політичного престижу), – для світового православ’я виявляється проблемою виживання.

Поїздки та консультації, які проводить архієпископ Хризостом, якщо і мають на увазі ПЦУ, то тільки як привід. Їх справжня мета – та сама “ясність”, про яку він не втомлюється говорити – розвідка і “рекогносцировка”.

Результати візиту владики Хризостома в Софію цікаві більшою мірою в контексті Македонії, ніж України. І, можливо, саме про Македонію – в більшій мірі, ніж про ПЦУ, – йтиметься. Македонія для болгар і сербів – спірне питання, оскільки кафедра Охрида в різні періоди входила до Болгарської і Сербської церков, для обох вона має колосальну символічну вагу, для обох вона ставала в різний час першою патріаршою кафедрою. І коли питання про автокефалію Македонської церкви в діалозі з Сербською зайшло в глухий кут, своє заступництво “македонським розкольникам” запропонувала Болгарська церква. Що сильно обурило сербів. Чи спробують греки використовувати цей конфлікт за “хрещальну купіль” між двома слов’янськими церквами?

Крім стародавніх патріархатів і благословення Вселенського патріарха, владика Хризостом, за його словами, заручився всілякою підтримкою архієпископа Албанського Анастасія. В інтерв’ю він зупинився на участі албанського первосвященика особливо докладно, і це заслуговує на увагу. Як відомо, архієпископ Анастасій, всупереч багатьом очікуванням, не виявився палким прихильником визнання ПЦУ негайно. Його обережну позицію в Україні поспішили витлумачити як зраду і навіть трохи образитися – ще, мовляв, албанці не вчили нас канонічному православ’ю. Проте голос архієпископа Анастасія в світовому православ’ї має чималу вагу. Його підтримка, судячи з усього, багато значить для архієпископа Кіпрського.

Але його позиція також чимало важить в контексті заяв Сербського собору, який в перших рядках висловлює побоювання з приводу церкви Косова і Метохії. На цих територіях все більше поширюється вплив Албанської церкви і в зручний політичний момент може виявитися, що архієпископу Тирани опікати косовських православних зручніше, ніж патріарху Печьскому. До речі, Піч, яка значиться в титулі Сербського патріарха, розташована в Косово. Таким чином, кількість символічних ударів по Сербській церкві досягає критичної позначки.

Сербська церква дійсно опинилася в складному становищі. Це пов’язано з тим, що колишня Югославія не просто розлізлася по швах – розпадалася вона криваво і страшно, що залишило в її колишніх провінціях мало симпатій до будь-яких інститутів колишньої метрополії, включаючи церковні. Крім того, колишні провінції Белграда успішно інтегруються в ЄС і НАТО, а це подвійний удар – і по церковних інтересах з боку лібералізму, і по церковних союзах, в центрі яких Москва. І хоча канонічна ситуація Македонії виглядає менш перспективною, ніж у України, – в основному саме через те, що це частина вельми заплутаного і вибухонебезпечного балканського клубка – в майбутньому, якщо Македонія успішно інтегрується в західний блок, церковне питання просто підтягнеться слідом. Європа куди охочіше “підбирає” частини колишньої Югославії, ніж колишнього СРСР. Тому, незважаючи на Томос, РПЦ щодо України ще може дозволити собі почекати і пограти в політику, в той час як у Сербської ПЦ такої можливості немає, незважаючи на те, що македонська автокефалія ще тільки “обговорюється”.

У своєму інтерв’ю архієпископ Хризостом сказав, що незабаром буде приймати у себе главу Відділу зовнішніх церковних зв’язків МП митрополита Іларіона Алфеєва. І пообіцяв, що буде з ним говорити жорстко і прямо і зажадає у відповідь такої самої відвертості. Скоріше за все, ми стаємо свідками дебюту чергової великої гри на шахівниці світового православ’я. І ті, хто говорив, що Томос – не кінець, а тільки початок, все одно дещо погарячкували. Томос – це навіть не початок. Це був тільки привід.

http://www.dsnews.ua/society/udar-po-slavyanam-zachem-arhiepiskop-kiprskiy-poehal-govorit-23052019220000

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Close
%d блогерам подобається це: